На жаль помітного просування в напрямі виконання цих завдань на спостерігається. Основна причина насамперед в тому, що заплановане бюджетне фінансування відповідних заходів в останні два роки не виділялося. Але слід визнати, що відповідальні органи влади не зуміли вибудувати ланцюг конкретних дій, які дозволяли б поступово просуватися до намічених цілей. А для цього слід читко зрозуміти, які конкретні передумови ми маємо, а які ще треба побудувати. Саме це дозволить визначити реалії створення інноваційної інфраструктури в Україні.
Дамо далі деякі рекомендації щодо виявлення зазначених факторів розбудови інноваційної інфраструктури в Україні та послідовності їх опрацювання.
1. Перш за все слід визначитись з найбільш цікавими для України елементами світового досвіду створення інноваційної інфраструктури, дослідити реальні можливості використання цих аспектів досвіду, в тому числі встановити оптимальну послідовність їх впровадження у вітчизняну практику. Тільки за таких умов можна, зокрема, розробити типове положення про спеціальний структурний підрозділ в установах, яки проводять дослідження, призначений для проведення моніторингу результатів наукових досліджень, впровадження їх на ринку інтелектуальної власності, сприяння пошуку інвесторів або організації малих інноваційних підприємств.
2. На даний момент пріоритети інноваційної діяльності в Україні повинні визначатися законодавчо, що повинно впливати на структурні і змістовні характеристики інноваційної інфраструктури. Крім того, Кабінетом Міністрів України визначено пріоритети регіонального розвитку до 2015 року (Постанова КМУ «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» № 1001 від 21-07-2006), що також повинно враховуватись при створенні і визначенні напрямів функціонування інноваційної інфраструктури. Ускладнює ситуацію те, що постійно з’являються нові директивні документи, вказівки яких можуть суперечити вказівкам раніше прийнятих документів. У зв’язку з цим доцільно розробити типову методику визначення регіональних інноваційних пріоритетів на основі методів довгострокового і середньострокового прогнозування технологічного розвитку виробничої сфери регіону. Для відпрацювання такої методики слід визначити 2-3 регіони для проведення на їхньої території відповідних пілотних прогнозно-аналітичних досліджень з наступним розширенням отриманих результатів на інші регіони.
3. В багатьох організаціях і установах України створені і функціонують центри трансферу технологій. Але реальний досвід їх діяльності важко розповсюдити і використати для нарощування кількості таких Центрів і підвищення якості їх роботи. Для вирішення цієї проблеми доцільно розробити проект організаційно-інформаційної підтримки (на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій) центрів трансферу технологій, які розробляються і вже розроблені в Україні, з перспективою відпрацювання основних принципів створення і функціонування відповідних Центрів, з врахуванням набуття ними досвіду поводження з інтелектуальною власністю і поступовим розвитком інноваційної інфраструктури в країні в цілому.
4. Виконання завдань, які сформульовані в попередніх пунктах дозволить проводити пілотні прогнозно-аналітичні дослідження та здійснювати визначення регіональних інноваційних пріоритетів технологічного розвитку виробничої сфери регіону на довгострокову і середньострокову перспективу. На цієї основі, разом з Регіональними центрами, які підпорядковані центральним органам виконавчої влади (міністерств і відомств), які відповідальні за певні ланки інноваційного розвитку, можна планувати утворення бізнес-парків, технологічних інкубаторів, фондів підтримки інноваційного підприємництва за участю згаданих Регіональних центрів інноваційного розвитку та запроваджувати відповідні процедури утримання елементів інноваційної інфраструктури.
5. Наступним кроком має бути уточнення типової методики визначення регіональних інноваційних пріоритетів на основі методів довгострокового і середньострокового прогнозування технологічного розвитку виробничої сфери регіону і оцінки кількісних і якісних характеристик інноваційного потенціалу. Фактично це дозволить впровадити методику синхронного визначення потенціалу «народжування» інновацій і «споживання» інновацій, маючі на увазі наявність взаємного тяжіння цих потенціалів, що дозволить активізувати трансфер технологій і підвищення конкурентоспроможності агентів галузевих і територіальних ринків.
6. Слід мати на увазі, що інноваційна інфраструктура повинна бути настроєна на реальну соціально-економічну структуру певної території, і розвиток цієї території повинен спричинити модернізацію інноваційної інфраструктури. Це означає, що слід організувати постійно діючі семінари, курси підвищення кваліфікації, тренінги для представників регіонів щодо освоєння ними нових засобів визначення регіональних інноваційних пріоритетів та їх участі у процедурах прийняття рішень щодо технологічного розвитку виробничої сфери.
7. Паралельно з реалізацією завдань зазначених вище необхідно планомірно розвивати інформаційно-комунікаційне середовище для підвищення управлінської культури представників органів управління, починаючі з органів місцевого самоврядування, враховуючи органи регіонального управління і залучаючи до оперативного управління представників центральних органів виконавчої влади.
Робота за вище згаданими завданнями повинна проводитись паралельно на різних ієрархічних рівнях державного управління та на різних територіях (в різних регіонах). У зв’язку з цим доцільно класифікувати завдання, які слід виконувати для створення інноваційної інфраструктури. Перша група таких завдань – це пункти, виконання яких повинно сприяти організаційно-методичному вдосконаленню інноваційної інфраструктури. Друга група – це пункти, що стосуються залучення системи освіти до інноваційної інфраструктури. Третя група – це пункти, що стосуються обміну досвідом з проблем розвитку інноваційної інфраструктури.
Найбільш трудомісткою є перша група пунктів. Але слід відмітити, що пункти цієї групи заходів мають характер окремих, незалежних одна від другої дій. Більш того, склад виконавців логічно пов’язаних між собою пунктів можуть суттєво відрізнятися. У зв’язку з цім перш за все необхідно визначити послідовність виконання окремих пунктів цієї групи і раціонально розподілити конкретні дії між виконавцями.
Тобто за логікою подій виконанню цього завдання повинне передувати створення за участю місцевих органів виконавчої влади інноваційно-технологічних кластерів, до яких входять науково-дослідні організації, малі та середні підприємства, центри трансферу технологій. Тоді завдання моніторингу результатів поводження з інтелектуальною власністю, пошук інвесторів для інноваційного підприємництва може базуватися не тільки на певних методичних підходах, та ще й враховувати особливості кожного регіону.
Важливим кроком у створенні інноваційної інфраструктури було б утворення державної інноваційної небанківської фінансово-кредитної установи «Державна інноваційна компанія». Це по перше відповідало б Закону України «Про інноваційну діяльність», а по друге дійсно сприяло б створенню в Україні умов для підтримки початкових етапів інноваційного процесу, пов’язаних, у першу чергу, із заснуванням та діяльністю малих інноваційних компаній. Відповідний документ зараз готується Державним агентством України з питань науки, інновацій та інформації.
В.П. Соловйов
ЦДПІН ім. Г.М.Доброва НАНУ
