Для прикладу, в 2002 р. McKinsey проаналізувала ефективність 1 тис. компаній за 18-річний період. Виявилося, що організації, які найбільш яскраво і швидко розвиваються в період процвітання, під час рецесії часто збільшують витрати на придбання інших підприємств та інновації. Для того, щоби бути інноваційною, компанії не обов‘язково знаходитися на початковому етапі свого розвитку, тобто життєвого циклу товару ( або бути стартапом). Приміром, Colgate-Palmolive , Coca-Cola і Northern Trust відомі своїм інноваційною енергією, хоча їхня історія почалася ще в 1800-х. Тут важливу роль має політика постійних удосконалень бізнес-процесів і продуктів, яка узгоджується із маркетинговою стратегію впровадження радикальних інновацій.
Під тиском конкурентних сил змінюються правила гри на ринку і місце лідерів у рейтингових списках. Навіть основні гравці у світовому бізнесі змушені знижувати ціни на виготовлювані продукти, що примушує їх впроваджувати продуктові та технологічні інновації. Наприклад, Microsoft може втратити панування на ринку програмного забезпечення під тиском Google з його дешевими або навіть безкоштовними інтернет-додатками.
Така ситуація заставляє здійснювати активний пошук нових джерел формування вартості, вдосконалювати маркетингову і мотиваційну політику новаторів, підвищувати рівень стандартів соціально відповідального бізнесу в системі корпоративного менеджменту. Особливості соціальних нововведень в порівнянні з матеріально-технічними полягають в тому, що вони мають тісніший зв‘язок з конкретними громадськими стосунками і діловим середовищем, широку сферу застосування. Відповідно, просування подібних нововведень вимагає розроблення фундаментальних принципів соціального маркетингу на основі узгодження інтересів різних структур для прискорення дифузії інновацій.
Ще в 2004 р. В Україні був уведений мораторій на створення нових технопарків, скасовані державні пільги й інноваційна діяльність технопарків практично припинилася, що негативно відбилося на впровадженні досягнень науки у виробництво. У неконкурентному ринковому середовищі функціонування вітчизняних підприємств , зокрема в машинобудуванні, попит на інновації недостатній. Лише кожне десяте підприємство в країні є інноваційно активним , що унеможливлює вирішення проблеми зміцнення конкурентних позицій виробників і підвищення якості життя та економічного зростання в Україні. Крім того, ні держава, ні підприємства та організації, що є власниками патентів і результатів НДРКР, які фінансуються із держбюджету, також не мають достатніх коштів на комерціалізацію новостворених об’єктів інтелектуальної власності. Частка інноваційної продукції на ринку ЄС становить 20-30%, в той час як в Україні цей показник становить лише 8-10%. Питома вага підприємств в Україні, що впроваджували інновації за підсумками 2009 року скала 10,7%, 2008 – 10,8 % і 2007 – 11,5% [1].
Як показує світовий досвід, у сфері комерціалізації результатів наукової діяльності проявляється висока зацікавленість різних приватних і державних структур і створюються пільги для всіх бажаючих (із державного й приватного сектора) брати участь у процесі комерціалізації наукового продукту. Наприклад, у Німеччині протягом 2003-2004 рр. реалізовувалася програма підтримки малих груп учених(4-5 осіб), що мають на меті комерціалізувати свої наукові результати, , а в США річний бюджет аналогічної програми NSF SBІ в 2004 р. склав приблизно 53 млн. доларів.
Нормативно-правова база інноваційної діяльності є досить суперечливою і вже не відповідає засадам сучасної економіки , а високі ризики інноваційної діяльності –це проблема не тільки маркетингу, але й фінансового менеджменту щодо управління венчурними фондами [2-4].
Реорганізацію системи управління підприємством на сучасному етапі необхідно проводити в контексті посилення інноваційної активності, зокрема, у напрямі впровадження високотехнологічних ліній виробництва, адже для отримання конкретного результату, всі процеси та сторони діяльності підприємства повинні ефективно взаємодіяти між собою. Управління необхідно розглядати як систематичний, свідомий, цілеспрямований вплив на процеси фінансово-господарської діяльності підприємства, що спрямований на досягнення поставленої мети шляхом найбільш ефективного використання матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів. Системний підхід до управління виробничим підприємством є найбільш ефективним, оскільки він забезпечує узгодженість короткострокових, середньострокових та довгострокових управлінських рішень [5,6]. Найпоширенішими автоматизованими системами управління є ERP (Enterprise Resource Planning) системи, в основі яких лежить створення єдиної бази даних.
Останнім часом на ринку з‘явилися більш нові технології, що дозволяють оперативно і чітко управляти ресурсами підприємства. Це так звані системи CSRP(Customer Synchronized Resource Planning) - планування ресурсів у взаємодії з покупцем. Їх відрізняє спрямованість на споживача: якщо раніше основною метою побудови системи була оптимізація внутрішніх процесів компанії, то тепер на перший план виходить структуризація процесів взаємозв‘язків із зовнішніми суб‘єктами. Тобто CSRP використовує перевірену, інтегровану функціональність ERP і водночас узгоджує її із потребами та запитами покупця [7]. Розвиток і застосування інноваційних систем управління дозволяє підвищувати ефективність і якість бізнес-процесів, тим самим краще задовольняючи потреби споживачів і отримуючи конкурентні переваги на перспективу.
На початку 21 сторіччя необхідно змінювати парадигму мотивації в науці: наука повинна не тільки відповідати попиту на нові продукти, але й передбачати й прогнозувати для промисловості зміну попиту на нові знання в різних сферах життєдіяльності суспільства через взаємозбагачення інтелектуального капіталу. Підприємство в умовах ринкової економіки повинно відповідати сучасним науково-технічним і технологічним умовам. Нові виклики часу, що найбільш гостро проявляються у зниженні соціальної відповідальності бізнесу, поляризації суспільства на елітних і «другорядних» споживачів, диференціації стандартів для різних корпоративних структур, у поглибленні технологічних розривів та рівнів кредитоспроможності між постачальниками, виробниками і споживачами – всі ці явища вимагають розроблення нових підходів щодо аналізу практичної цінності маркетингу інновацій [8,9]. У зв’язку із цим необхідно проводити системні дослідження процесів світових трансформацій в науковому суспільстві й орієнтуватися на необхідність упровадження на підприємствах цілісної системи раннього виявлення попиту в суспільстві на нове знання на основі розвитку інтелектуального і капіталу.
1. http://www.ukrstat.gov.ua/ ;2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 25.03.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 17, № 18-19. – Ст. 267; 3. Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № N 1977-XII // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 5-6, № 7, 8. – Ст. 78; 4. Закон „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” від 16.07.1999 N 991-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 32. – Ст. 393; 5. Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації// Національна безпека і оборона. – 2004. -- №7; 6. Здрестова-Захаренкова С.В. Методическое и информационное обеспечение системы поддержки принятия управленческих решений производственного предприятия // Проблемы современной экономики. – 2009. - №3; 7. Данилович-Кропивницька. М.Л., Ж.В. Поплавська Ж.В. Особливості формування конкурентних переваг підприємств машинобудівної галузі України із застосуванням системи CSRP - [Електронний ресурс] - http://www.nbuv.gov.ua/
; 8. Мних О.Б. Проблеми формування вартості і зростання цінності інтелектуального капіталу на машинобудівних підприємствах Львівщини в контексті підвищення конкурентоспроможності економіки //Збірник наукових праць« Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности» НАН України, Інститут економіки промисловості, Донецьк, вип.№ 1, т.2, 2008, с. 210-221; 9. Мних О.Б. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку регіону// Інтелектуально-інноваційний розвиток регіону в контексті євроінтеграції [монографія] Семів Л.К., Вовканич С.Й., Садова У.Я. та ін. , Львів, ІРД НАН України, 2009.-483 с., с.196-209
О. Б. Мних , А. В. Руденко
Національний університет «Львівська політехніка»
