Зазначимо, що вітчизняна фінансова наука доволі часто розглядає дивідендну політику виключно з двох позицій: або з погляду фіскальних інтересів держави через аналіз надходжень дивідендів від підприємств державного сектору до бюджету, або через призму фінансової політики українських підприємств. Таке своєрідне позиціювання, на наш погляд, штучно звужує роль дивідендної політики як важливого фактору макрофінансової стабілізації та забезпечення інноваційного розвитку національної економіки. Тільки розумний компроміс між інтересами держави та самих підприємств дозволить уникнути існуючих диспропорцій, забезпечить як сталий розвиток корпоративного сектору, так і збільшення надходжень до державного бюджету.
В умовах посткризового розвитку, оптимізація дивідендної політики є актуальним завданням, оскільки, об’єктивно, більшість акціонерних товариств не мають змогу розмістити власні цінні папери на фондовому ринку, а залучення банківського кредитування за багатьма параметрами є надто ризиковим. Відповідно, обґрунтована дивідендна політика, як складова фінансової політики українських корпорацій стане запорукою оптимізації структури капіталу, сприятиме зростанню капіталізації компаній, і, таким чином, стане важливим фактором макрофінансової стабілізації в Україні.
Насамперед, виділимо фактори, які призводять до відмови українських підприємств від регулярних дивідендних виплат.
1. Високі можливості отримання так званих «доходів від контролю». Класична теорія корпоративних фінансів виходить з того, що власник акції отримує два види доходів від володіння такими цінними паперами – курсові різниці та дивіденди, про те, в численних дослідженнях [1, 2] обґрунтовано доведено, що існують доходи від контролю, які отримують мажоритарні акціонери та менеджери через реалізацію власних управлінських повноважень. При цьому, більшість науковців визнають – чим нижчим є рівень корпоративного управління в країні, тим вищими є доходи від контролю.
2. Досвід закордонних ринків показує, що головною групою акціонерів, яка зацікавлена в отриманні регулярних дивідендів є індивідуальні інвестори – фізичні особи. Відповідно, навіть існують рекомендації стосовно активізації дивідендної політики для корпорацій в структурі власників яких переважають фізичні особи. Слід визнати, що в Україні поширена практика відвертого ігнорування прав міноритарних власників акцій, в тому числі в питаннях дивідендних виплат.
3. Фрагментарність та слабкість організованого ринку цінних паперів, що зумовлює низьку інформаційну ефективність українського ринку капіталів. Так, за даними ДКЦПФР протягом 2008-2009 рр. на вітчизняних організаторах торгівлі за 1 рівнем лістингу до котувальних листків біуло включено 15-16 емітентів, тобто більша частина корпоративного сектору на організованому ринку не представлена [3]. В таких умовах, фактично, втрачається зв’язок між виплатою дивідендів та динамікою ціни акцій акціонерних товариств.
4. Держава, як власник використовує своєрідний механізм реалізації своїх прав щодо підприємств державного сектору економіки, який полягає у мінімальному врахуванні інтересів самого суб’єкта господарювання з максимальною орієнтацією на планові показники надходжень дивідендів до державного бюджету. Такі пріоритети головного власника змушують менеджмент підприємств державного сектору спрямовувати зусилля на реалізацію різноманітних оптимізаційних схем для зменшення виплат дивідендів.
Враховуючи різну природу наведених факторів, оптимізація дивідендної політики можлива тільки у випадку реалізації комплексного підходу до вирішення цієї проблеми, який би враховував, на наш погляд, інтереси наступних суб’єктів корпоративного управління:
- акціонерних товариств;
- акціонерів;
- держави (і як одного із акціонерів, і як регулятора економічних процесів).
Якщо цілі акціонерів та самого акціонерного товариства, як правило можна сформулювати досить однозначно, то у випадку з державою необхідно аналізувати певні протиріччя, пов’язані, насамперед, з необхідністю оптимізації регуляторних підходів у фінансовій політиці. В першу чергу, доцільно дотримуватися принципу рівноправності акціонерів, недопущення домінування інтересів однієї групи акціонерів над іншою, навіть якщо такий власник – держава. Відповідно, обґрунтування та прийняття рішення про виплату дивідендів на підприємствах державного сектору економіки повинно відбуватися з дотриманням інтересів усіх власників, а не тільки держави, як це відбувається зараз.
Надзвичайно важливим та актуальним завданням є створення ефективної системи захисту прав міноритарних акціонерів. Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» хоча і дозволило значно покращити ситуацію у цій сфері, про те, ефективність системи реалізації прав фізичних осіб акціонерів залишається надто низькою.
Окрім того, об’єктивно абсолютна більшість таких власників не готова до активної участі в управлінні акціонерними товариствами та захисту власних майнових і немайнових прав.
Слід також спрямувати зусилля на розвиток організованого ринку цінних паперів в Україні. Протягом останніх п’ятнадцяти років вітчизняний ринок капіталів пережив кілька спроб адміністративно забезпечити концентрацію торгівлі цінними паперами на організованому ринку, які, з цілого ряду причин, були невдалими. Відповідно, емітенти, цінні папери яких котируються на фондових біржах повинні отримати явні переваги над іншими підприємствами, насамперед, у сфері фінансування. Активізація біржової торгівлі зробить дивідендну політику важливим фактором ціноутворення на ринку акцій, тому – сприятиме впровадженню новітніх підходів до питання виплати дивідендів.
В підсумку, зазначимо, що інноваційний шлях розвитку національної економіки не має альтернатив, але вимагає значних зусиль та ресурсів. І надзвичайно важливим є проблема відповідного фінансового забезпечення. На наш погляд саме оптимізація дивідендної політики може стати одним із напрямків вирішення цієї проблеми через оптимізацію структури капіталу, створення передумов для обґрунтованих фінансових рішень, активізації вторинного ринку цінних паперів.
Список літератури
1. Чиркова Е.В. Действуют ли менеджеры в интересах акционеров? Корпоративные финансы в условиях неопределенности [Текст] / Е.В. Чиркова— М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1999.
2. Теплова Т.В. Финансовый менеджмент: управление капиталом и инвестициями [Текст]: Учебник для вузов / Т.В. Теплова— М.: ГУВШЭ, 2000.
3. Аналітика [Електронний ресурс.] // Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку [сайт] ДКЦПФР. — Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua. – Назва з екрану.
І.М. Прасолов
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
