Головними темами переговорів під час дводенного візиту українського прем’єра до Брюсселя мають стати угода про асоціацію та угода про зону вільної торгівлі з ЄС.
Напередодні цього візиту українське МЗС вкотре заявило, що у Києва немає планів приєднуватися до Митного союзу із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Експерти ж наголошують, що для Києва вибір між Митним союзом із країнами СНД та вільною торгівлею із ЄС має не стільки економічний зміст, скільки зовнішньополітичний.
Візит українського прем’єра до Брюсселя відбувається по тому, як минулого тижня у Києві завершився черговий раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. По завершенні переговорів керівник європейської делегації Єва Синовець заявила, що Києву доведеться зробити вибір між членством у зоні вільної торгівлі із ЄС та Митним союзом із Росією, Білоруссю та Казахстаном. На питання стосовно намірів України щодо членства у цьому союзі довелося відповідати у Парижі і українському президентові Віктору Януковичу під час останнього візиту.
Напередодні другого туру президентських виборів у лютому цього року нинішній президент Віктор Янукович не виключав такої можливості. Проте вже влітку пан Янукович дав доручення прем’єрові відновити переговори про зону вільної торгівлі з ЄС.
1 жовтня президент заявив, що умови, які висуває ЄС на переговорах, є малоприйнятними для України, але вже Клацнути 8 жовтня, після візиту до Франції, пан Янукович не виключив, що Україна піде на певні поступки ЄС задля досягнення угоди про вільну торгівлю.
Заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий каже, що йдеться не тільки і не стільки про вибір торгівельного партнера, але й про вибір моделі розвитку країни:
“У нас сьогодні є дуже серйозна взаємодія із країнами Європейського Союзу – десь до третини товарообігу України відбувається саме у цьому напрямку вже не перший рік. Росія також залишається важливим економічним партнером, співставним за обсягами торгівлі із країнами ЄС. Але при цьому треба розуміти: якщо ми дотримуємося моделі євроінтеграційного розвитку, то вимірювання інтересу, пріоритетів повинно бути не тільки товарообігом, але й інтеграцією секторів, зокрема, й енергетики, стандартами, які Україна хоче мати у майбутньому для свого внутрішнього ринку і для конкуренції на великому 500-мільйонному ринку Європейського Союзу. Все це спонукає нас дивитися на європейський напрям як на пріоритет, і будь-який український уряд рано чи пізно це розуміє”.
Переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС розпочалися у лютому 2008 року за часів президентства Віктора Ющенка по тому, як Україна набула членства у Світовій організації торгівлі. Згодом через політичну нестабільність в Україні напередодні президентських виборів 2010 року переговори було призупинено.
На рівні експертів найбільшим гальмом переговорів називають питання, пов’язані із українським сільським господарством та харчовою промисловістю. Мовляв, європейський аграрний ринок уже є перенасиченим, а санітарні стандарти – набагато вищими, аніж в Україні, і тому саме Києву доведеться йти на невигідні для себе поступки. Українська ж позиція полягає у тому, що продукція вітчизняного аграрного сектора є високоякісною і користувалася б попитом на зовнішніх ринках. Врешті, Україна роками входить до першої десятки світових експортерів зерна. Крім того, АПК дає до 10% українського ВВП та 20% робочих місць.
Ще одне проблемне питання – українська металургія, що дає левову частку експорту та належить кільком фінансово-промисловим групам на чолі із Ринатом Ахметовим, Ігорем Коломойським та Віктором Пінчуком. Експорт продукції їх заводів до Росії жорстко обмежено, і тому платоспроможний європейський ринок був би виходом із скрутної ситуації. Проте навзаєм європейці вимагають запровадження інших умов та оплати праці на цих підприємствах, прозорішої звітності, яка, як заявив в одному з інтерв’ю Ігор Коломойський, “зменшує прибутки”. До того ж, Росія залишається єдиним постачальником газу до України, який прямо впливає на вартість продукції металургійних підприємств.
Після приходу до влади Віктора Януковича і поновлення дискусій про вибір між зоною вільної торгівлі із ЄС та Митним союзом із Росією, Білоруссю та Казахстаном британська Financial Times писала, що “все, що, потрібно українському бізнесу від Москви – це дешевий газ”. Проте газовий конфлікт між Росією та Білоруссю показав, як може розвиватися ця тема навіть за умови інтеграції країни до структур, подібних до Митного союзу.
Саме через цей конфлікт Мінськ понад півроку не ратифіковував угоду про створення Митного союзу, підписану президентами трьох держав ще у листопаді 2009 року, а сам союз, за оцінками оглядачів, залишається радше формальною структурою.
За підсумками 2009 року, обсяги торгівлі України із державами ЄС, з одного боку, та Росією, Білоруссю та Казахстаном, з іншого, були співставними – 26,5 мільярдів доларів проти 28 мільярдів відповідно. Проте впродовж останніх 10 років, до фінансової кризи, частка торгівлі України із ЄС постійно збільшувалася і зросла від 20% до 30%, а у 2005, 2006 та 2008 роках навіть перевищувала 30%.
Ринок ЄС наразі є найбільшим за обсягами та платоспроможністю покупців у світі – населення Євросоюзу перевищує 500 мільйонів осіб, а загальний ВВП ЄС сягає майже 18,5 трильйонів доларів.
