НЕЗНАННЯ ЗАКОНІВ ЗВІЛЬНЯЄ…
Відому юридично фразу «Незнання законів не звільняє від відповідальності», я відкорегував би так: «Незнання законів звільняє від можливостей і грошей». Та й не тільки законів. Можна навести безліч прикладів з нашого повсякденного життя, коли відсутність інформації чи зневажливе до неї ставлення, призводило і призводить до того, що реальні можливості проходять повз нас, а реальні гроші витікають з наших кишень.
Багато хто з українців у час роздержавлення численних промислових підприємств отримав приватизаційний сертіфікат, що надавав право на володіння їхньою часткою. Хтось одержав пакет акцій власного заводу, хтось, не довго думаючи, продав свій сертифікат за безцінь прямо на вулиці, хтось у відділенні Фонду Держмайна обміняв його на акції солідних підприємств, що згодом значно зросли в ціні, комусь пощастило менше і його акції перетворились на непотріб, а в когось, як наприклад, у мене, він і досі лежить в шафі, як доказ тодішньої власної дурості і необізнаності. Зате дехто обізнаний, скупивши цінні папери, став володарем «заводів, шахт, пароходів». Кого будемо звинувачувати?
Щоправда, з того часу я, дякуючи фінансовій освіті, дещо порозумнішав. А інші? Стаття 121 Земельного Кодексу України прямо проголошує, що кожен повнолітній громадянин має право на безоплатне одержання у приватну власність до двох гектарів сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства. Звичайно, є люди, котрі цим правом скористалися в повній мірі, одержавши земельні ділянки і на себе, і на дружину, і на дітей. До речі, саме це зробили близько сорока членів Всеукраїнської громадської організації «Українська горіхова асоціація», чий центральний офіс знаходиться саме у Дніпропетровську. Скоро вони, об’єднавши свої наділи, створять корпоративний горіховий сад, прибутком від якого ймовірно будуть користуватись їхні діти і онуки. А ті, що з різних причин пройшли повз цю інформацію, знову зостануться ні з чим. Хто їм суддя? Сказано ж: незнання законів звільняє… . Самі себе і звільнили, скаржитись ні на кого.
Подібна ситуація складається нині з пенсійною реформою. На телебаченні, у пресі, зібраннях громадкості, жваво обговорюється нагальна необхідність введення на додаток до солідарного, ще й накопичувального рівня пенсійної системи. То він запроваджується, то він в черговий раз відкладається у довгу шухляду, - детектив, та й годі. А хто про це знає докладно? Пенсіонери бідкаються маленькою пенсією, люди передпенсійного віку переймаються віком, коли вже можна буде піти на відпочинок, молодь нічим не переймається, бо воліє краще відпочивати зараз, а накопичувальний рівень пенсійної системи вже за сім років, як законодавчо закріплений (Закон України 2003 року № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення») та біля шести років, як реально діє. Діє і навіть приносить непоганий прибуток майбутнім пенсіонерам.
Мушу зазаначити, що навіть багатолітні учасники Недержавних пенсійних фондів дуже сором’язливо контактують з власними роботодавцями, не використовуючи тим самим на всі 100% існуючи можливості по пільговому оподаткуванню і власної зарплатні, і статків підприємства. А роботодавці у свою чергу, не маючи достатньої інформації, не тільки втрачають на усіх власних фронтах, але й підставляють під майбутнє зубожіння своїх робітників. Докладніше про це - пізніше.
