Я: хто, звідки, куди, нащо?

Еще никогда ТВОРИТЬ ДОБРО не было так легко.

Благотворительный фонд «Твори добро» (http://dogood.org.ua/office/dnepropetrovsk) помогает детям-сиротам стать полноценными членами общества: получить образование, профессию, жилье, научиться заботиться о себе и других. Эта работа, конечно, требует и человеческих, и финансовых ресурсов.

Наши волонтеры нашли простой способ приобщения к своей деятельности каждого пользователя Интернет.
1. Зарегистрировавшись на сайте проведения опросов по этой ссылке (http://www.anketum.com/qNjE1MzU)  ; вы окажете детям помощь размером в 10 российских рублей.
2. Потратив не более 5-10 минут в день на участие в опросе, вы не только пополните копилку фонда еще на 2-3 рубля, но и сами заработаете 20-30 рублей.
3. Отправив эту ссылку (http://www.anketum.com/qNjE1MzU)  своим друзьям и знакомым, вы поможете им присоединиться к благотворительности и получить инструмент для заработка.
4. Эта ссылка (http://www.anketum.com/qNjE1MzU) также поможет получить пусть небольшой, но заработок, людям (в том числе, детям) с ограниченными возможностями.
5. Другие благотворительные организации также могут воспользоваться этим инструментом.

Обращаем внимание на необходимость концентрировать усилия на одной для большой группы людей ссылке; распыление наших усилий выгодно только компании организатору опросов. Именно поэтому ею установлены ограничения по количеству ежедневных опросов и суммам, доступным к выводу из системы.

Эта система может использоваться не только для благотворительности, но и для личного заработка. Пожалуйста, можете применить ее для собственного обогащения. Но в индивидуальном использовании она малоэффективна; намного лучше решать общие проблемы совместными усилиями. Помогая другим, мы, в конечном итоге, помогаем себе.

                                                            С уважением, волонтеры БФ «Твори добро».

Современный банк представляет собой сложную разветвленную систему, но система, которая каждодневно не наращивает количество и скорость обратных связей, обречена на остановку в развитии.



«Я не знаю как остальные,
Но я чувствую жесточайшую,
Не по прошлому ностальгию, -
Ностальгию по настоящему».

Вспомнить замечательные строки Андрея Вознесенского меня заставила собственная «ностальгия» по настоящему (а, скорее, будущему) лицу банка.

Первую часть истории, которая началась около месяца тому назад, я рассказал в одном из своих предыдущих постов, там же пообещав продолжение. Вот ее краткое содержание.

У меня есть обыкновенная пластиковая карта от ЮниКредит Банка, обслуживание которой стоит 60 гривен в год. Раньше деньги за оплату своих услуг, банк насчитывал помесячно, а теперь берет авансом, на год вперед, что по отношению к клиенту, на мой взгляд, не очень честно: услуг еще нет, потребность в них на будущее не определена, а деньги вынь да положь прямо сейчас. Собственно, из-за этого и весь сыр-бор.

Когда-то эта карта была мне нужна, а тут я решил, что в следующем году она мне не понадобится, и вознамерился от нее отказаться. Вот только опоздал я с этим намерением на какую-то неделю-другую: счетчик уже включился, до поступления оплаты карта заблокировалась, и все пути к отступлению оказались отрезанными.

Формально, вопросов к банку нет, свои интересы он четко очертил и защитил. Однако, опираясь на здравый смысл и собственные понятия о справедливости, я все же понадеялся на душевность неизвестных мне работников центрального аппарата и написал заявление с просьбой не судить меня слишком строго, удержать плату за просроченные дни и разойтись с миром. Банк взял стандартный для него месяц на раздумья, что тоже характерно (мне он этого месяца не давал). Теперь я жду. Вариантов ответа, видится три.
1. В просьбе отказать категорически (мол, не положено).
2. Взять плату за время просрочки и согласиться с дальнейшим расторжением договора.
3. Взять плату за время просрочки, плюс за месяц, потраченный на принятие решения.

Если кто-то подумает, что я могу бросить карту на стол банкирам и ничего не платить, то не все так просто. Несмотря на фактическое отсутствие обслуживания (ведь карта заблокирована), счетчик продолжит свою работу дальше. К плате за отсутствующее обслуживание добавится пеня, потом новая плата, потом новая пеня, а там, глядишь, и до описи имущества дело дойдет. И это называется высшая системная справедливость с точки зрения банка.

Но не будем торопиться; возможно, верх возьмут другие чувства, и решение окажется обоюдовыгодным. Если будет отказ, банк заслужит мое уважение за принципиальность, если будет согласие, банк заслужит мою любовь за лояльность. Теперь все в его руках.

Через месяц  я получил ответ и теперь расскажу о его содержании во второй части этой истории. Вполне предсказуемо, он оказался отрицательным.

Наверное, не надо быть прорицателем, чтобы догадаться об изменениях моего отношения к  ЮниКредит Банку после прочтения полученного письма. Уважения в нем, безусловно, прибавилось, а любви, как не было, так и не появилось. Да и зачем она банку, у которого на меня совсем другие виды?

Итак, письмо. Начало оказалось прохладным; банк в лице сразу двух юристов (второй, видимо, свидетель), не выразил мне, как обычно, своего почтения за многолетний труд в качестве его клиента. Ну, и ладно, обойдусь без почтения; все равно я бы ему не поверил.

Дальше мне пересказали несколько пунктов нашего договора и выразили сожаление, что банк не имеет возможности удовлетворить мою просьбу, хотя из текста явственно следовало, что не имеет желания. Так прямо и написали: в случае разрыва договора до завершения полностью оплаченного года, пересчет комиссии на фактическое время оказания услуги, не происходит. То есть, банк не стесняется признаваться в том, что требует деньги за фактически не оказанные услуги.

Это мне напомнило анекдот о нищем, регулярно получающем купюру от некоего гражданина. Однажды гражданин извинился за отсутствие купюры, сославшись на финансовые проблемы, на что нищий немедленно возмутился: «Почему вы решаете свои финансовые проблемы за счет моей семьи»?!

Вслед за этим я подумал, что не следует так надолго засиживаться в одном банке; добрее и приветливее будут, если менять их почаще.
Конечно, «от добра, добра не ищут», но все-таки, что вы думаете о более частом пересмотре своих отношений с конкретным банком и постоянном поиске альтернативных вариантов?

P. S. Я слышал и другие, более позитивные истории о лояльности банков по отношению к своим клиентам. Даже и не знаю, от чего это зависит, от собственников, размера, страны происхождения, топ-менеджеров, рядовых сотрудников или чего-то еще. Может, я чего не понимаю, но просто по-человечески, хочется видеть банк с человеческим же лицом. Неужели мне хочется лишнего?

Государство, - это в гораздо большей степени банкиры, чем их клиенты. Поэтому оно устанавливает правила игры под диктовку первых, а не вторых. Когда-то давно, еще в прошлом веке, после ряда громких скандалов, люди вообще перестали доверять банкам свои деньги. Это обстоятельство очень расстроило банкиров, лишившихся хорошего кусочка своих доходов. Но выход был найден, и в конце 2001 года заработал государственный ФГВФЛ, который ГАРАНТИРОВАЛ вкладчикам возврат депозитов в случае банкротства их банка. Сначала – две тысячи гривен, потом – три, пять, восемь, пятнадцать…; постепенно дошли до 150 000 гривен. На основании чего? Да той же банкирской, ничем не обоснованной жадности. Судите сами. На 1.01.2011. финансовые ресурсы ФГВФЛ составляли 3,39 миллиарда гривен, а сумма вкладов всех физических лиц - 240,2 миллиарда гривен, что в 70 раз больше. Можно ли первой суммой гарантировать вторую? На словах, - да, а реально, - нет. Вкладчикам банка «Надра», например, эта реальность реально почистила их карманы, а другим чужой опыт по-прежнему, не нужен. Кстати, средний размер вклада составил 7 802 гривны. Зачем же тогда гарантировать неподъемные 150 000 гривен?

ФІНАНСОВІ ІГРИ.

Питання: Яку пораду ви могли б дати середньостатистичній людині?
Відповідь: Не будьте середньостатистичною.

Якщо життя для нас – боротьба, то природньо, що завжди  знаходиться хтось сильніший за нас, і ми приречені на поразки.
Якщо життя для нас – гра, то перемоги (нехай маленькі) ми можемо святкувати чи не щодня, бо сама наявність життя, то вже перемога над небуттям.

Однак, можливість і реальність – дещо різні речи; життеві, а відтак фінансові ігри мають свої непрості і встановлені не нами правила. Хто хоче вигравати, повинен цих правил принаймі не цуратись.

Конче важливо мати на увазі, що фінансові ігри ми ведемо з професіоналами, що звикли до кожної з них ретельно готуватись. Банк, страхова компанія, інвестиційний фонд, ба навіть ломбард, кредитна спілка, агентсво з нерухомості не просто дуже добре обізнані в правилах гри на своєму ринку, вони приймають безпосередню участь у формуванні і зміні цих правил. Тож годі сподіватись без відповідної освіти переграти цих потужних гравців на їхньому власному полі.

Конфлікт інтересів, що в даному разі, безумовно присутній, вирішується іншим чином. Про це, - спочатку старенький анекдот, а потім приклад.

Два приятелі, гуляючи в лісі, раптово зустрічають ведмедя.
– Як ти вважаєш, - звертається один до іншого, - хто спритніший, ведмідь, чи ми?
– Стосовно ведмедя, не знаю, - відповідає той, - але мені важливо бути спритнішим за тебе.

Гумор гумором, але це правило, за яким нині живе весь світ. До речі, воно зовсім не означає порушення принципу дружби і товариської взаємодопомоги. У футболі, наприклад, теж існують правила чесної гри «Fair play», але це не заважає командам засмучувати одна одну забитими голами. Тож, елементарно подбати про власні інтереси, не означає в даному разі, порушення інтересів чужих; це просто гра.

Тепер - обіцяний приклад.
Наразі багатьом з нас відомо про існування у банках поточних депозитних рахунків з вільним рухом коштів. Обмежень на довкладання і зняття частини вкладу ні в часі, ні в сумах немає, а депозитний відсоток, хоча і менший, ніж в строковому вкладі, все ж досить значний. Після фінансової кризи подібні рахунки вельми поширені саме тому, що в кризу, мораторій Нацбанку на дострокову видачу вкладів, на них не розповсюджувався. А тоді, до кризи, поточні рахунки популярними не були і існували лише в окремих банках.

Особисто я поточний рахунок в одному з банків мав, і у кризу він стався мені в нагоді. Дійсно, під час мораторію я отримав перевагу над іншими банківськими вкладниками, але – не завдяки нечесній по відношенню до них грі, а лише дякуючи знанням деяких банківських правил. До речі, про особливості і переваги поточних рахунків я розповідав на численних в той час фінансових семінарах. Та мої слухачи не завжди на це зважали, бо прагнули заробити більше, для чого більш охоче вибирали інвестиційні інструменти з вищою прибутковістю.

До чого така поведінка призвела, я розповім ішним часом, а зараз просто відзначу, що старі правила вже змінились. Коли (не дай Боже) станеться новий мораторій, я впевнений, що він буде стосуватись і поточних вкладів також. Буде нова гра з новими переможцями і новими (старими?) аутсайдерами.

Що ж треба робити для постійного виграшу? Відповід проста: залишатись у формі, бути у курсі, постійно вчитись і йти на крок попереду від інших.
Якщо у футболі для цього існують тренування, то у фінансах є відповідні ігри на кшталт практикуємих у «Центрі Фінансового Здоров’я»  «Грошового потоку», «Фінансового генія», «Weconomy». Навчитись їм може і школяр, і пенсіонер, але для цього треба реально грати.

НЕЗНАННЯ ЗАКОНІВ ЗВІЛЬНЯЄ…

Відому юридично фразу «Незнання законів не звільняє від відповідальності», я відкорегував би так: «Незнання законів звільняє від можливостей і грошей». Та й не тільки законів. Можна навести безліч прикладів з нашого повсякденного життя, коли відсутність інформації чи зневажливе до неї ставлення, призводило і призводить до того, що реальні можливості проходять повз нас, а реальні гроші витікають з наших кишень.

Багато хто з українців у час роздержавлення численних промислових підприємств отримав приватизаційний сертіфікат, що надавав право на володіння їхньою часткою. Хтось одержав пакет акцій власного заводу, хтось, не довго думаючи, продав свій сертифікат за безцінь прямо на вулиці, хтось у відділенні Фонду Держмайна обміняв його на акції солідних підприємств, що згодом значно зросли в ціні, комусь пощастило менше і його акції перетворились на непотріб, а в когось, як наприклад, у мене, він і досі лежить в шафі, як доказ тодішньої власної дурості і необізнаності. Зате дехто обізнаний, скупивши цінні папери, став володарем «заводів, шахт, пароходів». Кого будемо звинувачувати?

Щоправда, з того часу я, дякуючи фінансовій освіті, дещо порозумнішав. А інші? Стаття 121 Земельного Кодексу України прямо проголошує, що кожен повнолітній громадянин має право на безоплатне одержання у приватну власність до двох гектарів сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства. Звичайно, є люди, котрі цим правом скористалися в повній мірі, одержавши земельні ділянки і на себе, і на дружину, і на дітей. До речі, саме це зробили близько сорока членів Всеукраїнської громадської організації «Українська горіхова асоціація», чий центральний офіс знаходиться саме у Дніпропетровську. Скоро вони, об’єднавши свої наділи, створять корпоративний горіховий сад, прибутком від якого ймовірно будуть користуватись їхні діти і онуки. А ті, що з різних причин пройшли повз цю інформацію, знову зостануться ні з чим. Хто їм суддя? Сказано ж: незнання законів звільняє… . Самі себе і звільнили, скаржитись ні на кого.

Подібна ситуація складається нині з пенсійною реформою. На телебаченні, у пресі, зібраннях громадкості, жваво обговорюється нагальна необхідність введення на додаток до солідарного, ще й накопичувального рівня пенсійної системи. То він запроваджується, то він в черговий раз відкладається у довгу шухляду, - детектив, та й годі. А хто про це знає докладно? Пенсіонери бідкаються маленькою пенсією, люди передпенсійного віку переймаються віком, коли вже можна буде піти на відпочинок, молодь нічим не переймається, бо воліє краще відпочивати зараз, а накопичувальний рівень пенсійної системи вже за сім років, як законодавчо закріплений (Закон України 2003 року № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення») та біля шести років, як реально діє. Діє і навіть приносить непоганий прибуток майбутнім пенсіонерам.

Мушу зазаначити, що навіть багатолітні учасники Недержавних пенсійних фондів дуже сором’язливо контактують з власними роботодавцями, не використовуючи тим самим на всі 100% існуючи можливості по пільговому оподаткуванню і власної зарплатні, і статків підприємства. А роботодавці у свою чергу, не маючи достатньої інформації, не тільки втрачають на усіх власних фронтах, але й підставляють під майбутнє зубожіння своїх робітників. Докладніше про це - пізніше.