Тому управління, котре орієнтується на стабільний успіх, повинно використовувати сукупність організаційних, економічних, соціальних та технологічних засобів реалізації цілей, забезпечуючи несуперечливість їх взаємодії, тобто гармонізації взаємовідносин у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Для цього потрібно сформувати і ефективно використовувати інноваційний потенціал управління підприємством.
Сучасні уявлення про закономірності успіхів і невдач управління визнають визначальним фактором не розподіл влади і повноважень по ієрархії, а способи координації, комунікації, реалізації відповідальності і мотивації діяльності учасників управлінського процесу, які дозволяють домагались потрібних результатів. Делегування повноважень з прийняття рішень особам, які володіють інформацією та визнають цілі організації, є особливо важливою передумовою ефективного організування інноваційного потенціалу управління. Звичайно, що стимули мають важливе значення для підвищення ініціативності персоналу. Однак найбільшого ефекту можна очікувати тоді, коли особи, які наділені повноваженнями приймати рішення, одночасно отримують стимули для реалізації цілей організації та несуть особисту відповідальність за отримані результати. Тому необхідно забезпечити такі умови, щоб стимули і повноваження були тісно пов‘язані і сприяли реалізації цілей організації та повному використанню інноваційного потенціалу кожного учасника управлінського процесу та системи в цілому.
Найважливішу роль у підвищенні інноваційного потенціалу управління підприємствами відіграють його організаційні форми інноваційної діяльності, чому підпорядковуються всі учасники цього процесу на всіх рівнях ієрархії.
Інноваційний процес охоплює багатьох учасників у зацікавлених організаціях, які мають свої цілі і можуть засновувати свої структури для їх досягнення. При цьому система управління повинна забезпечувати узгодження їхніх цілей з цілями діяльності організації і посилювали її адаптаційний потенціал.
Процес адаптації вимагає структурної гнучкості, удосконалення організаційних форм, професійних навичок, методів управління, розвитку та посилення принципів самоорганізації на основі підвищення індивідуального потенціалу та саморозвитку особистості. Тільки за умови децентралізації повноважень та відповідальності на основі деталізованого встановлення цілей та сучасного інформаційного забезпечення планування, обліку, регулювання та мотивації результатів індивідуальний потенціал особистості може бути реалізованим і спрямованим на своєчасну і повну реалізацію місії організації.
Як показує аналіз, найчастіше проблеми адаптації виникають через розходження між потрібною поведінкою персоналу – тією, що декларується керівництвом – і реальною, що особливо характерно для підприємств України.
Адже найактуальнішою управлінською проблемою, яка з‘являється у більшості промислових підприємств в умовах нестабільного ринкового господарювання, є "подвійні стандарти відносно слова і діла". Мова йде про підвищення ефективності діяльності насамперед керівного персоналу, про відновлення традиційних принципів моралі та етики.
На наших підприємствах дисципліна та якість праці всіх категорій працівників не відповідають стандартам економічно розвинених країн, про що свідчить кількість дефектних виробів, виявлених службою якості в процесі виробництва та претензій споживачів у зв‘язку з відмовою продукції. Для наших підприємств традиційним стало несвоєчасне введення продукції в експлуатацію, відсутність реакції відповідних організацій на письмові і телефонні звернення з питань гарантій виготовлювача, несвоєчасної доставки відремонтованих за гарантією виробів.
Крадіжки напівфабрикатів та комплектуючих виробів, запізнення на роботу, залишення працівниками робочого місця у робочий час без дозволу адміністрації також є традиційними і поширеними навіть в умовах безробіття.
Претензії від постачальників з питань несвоєчасного оформлення договірних документів, погіршення фінансового становища, зростання дебіторської заборгованості, як правило, є типовими і сьогодні. Тому виявлення проблем, своєчасна реакція на них й сьогодні є актуальними для багатьох великих підприємств. Цим і визначається актуальність проблеми формування на підприємствах України інноваційного потенціалу управління.
Діагностування проблем управління підприємством, розробка і реалізація заходів з їх вирішення повинні базуватись на системному підході, який передбачає детальне вивчення об‘єкта, його внутрішніх зв‘язків, розподілу повноважень, відповідальності, ресурсів, змісту функціональних обов‘язків тощо. Використання потенціалу управління підприємством можна звести до постійного спостереження за його діяльністю і виявлення відхилень від планів, стратегії, аналізу цієї інформації, виявлення проблем та реалізації заходів з їх вирішення. Головне завдання управління полягає у пошуку причин, які заважають вирішувати проблеми краще, ніж це роблять конкуренти. Однак, найважчим завданням є аналіз власної ситуації. З узагальнення досвіду відомо, що більшість підприємців, керівників, виконавців починають вирішувати будь-яке завдання з позиції ліквідації негативних наслідків. Причини ж появи проблем, як правило, залишаються або зовсім не з’ясованими, або з’ясованими лише частково.
В основі управління процесом адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища як складної багаторівневої системи (індивіди, їх об‘єднання, формальна і неформальна структуризація) мають бути механізми самоорганізації, що приводять до самоуправління. Отже, проблеми декомпозиції цілей діяльності у зв‘язку із змінами зовнішнього середовища, встановлення пріоритетів і критеріїв ефективності за рівнями управління в умовах самоорганізації можуть бути вирішені значно ефективніше. Крім того, значно спрощується вирішення й інших проблем управління процесом адаптації.
Синергічне уявлення про ефективне управління дає підстави по-новому підійти до оцінювання результатів людської активності. Методи саморегулювання, самонавчання, самоуправління займають панівні позиції у системі менеджменту. Проте управління персоналом навіть за максимальної мобілізації факторів особистісного потенціалу індивіда не вирішує проблем ефективності управління. Потрібні й ефективне використання організаційно-технічних засобів, раціональна організація праці і високий ступінь виробничо-технологічного оснащення підприємства.
Ефективна система управління підприємством, зокрема і процесом його адаптації до змін передбачає ефективне функціонування двох взаємопов‘язаних підсистем: системи управління особистісним потенціалом персоналу і системи управління організаційно-технічними засобами. Отже, внутрішня ефективність управління процесом адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища залежить від рівня ефективності управління особистісним потенціалом та рівня ефективності управління організаційно-технічними можливостями підприємства.
Л. М. Прокопишин-Рашкевич
НУ «Львівська політехніка»
