Його центральною ланкою є сільське господарство, у складі якого особливе місце займає тваринництво, що є підсистемою по відношенню до агропромислового комплексу і системою по відношенню до супідрядних елементів – підгалузей [ 1, с. 17].
На сьогоднішній день фактичне споживання основних продуктів тваринництва в розрахунку на душу населення в Україні суттєво відстає від науково обґрунтованих норм. Зокрема, виробництво м’яса в 2008 році становило 41,2 кг, молока 254,3 кг на 1 людину при фізіологічних нормах відповідно 80 кг і 380 кг [2]. При цьому і надалі спостерігається чітка тенденція щодо подальшого скорочення обсягів виробництва продукції тваринництва. Одним з пріоритетних завдань розвитку галузі тваринництва України є не тільки забезпечення продовольчої безпеки, але й нарощування його експортного потенціалу. І це можливо тільки з переходом галузі на інноваційний шлях розвитку.
До особливостей розвитку інноваційних процесів в тваринництві, можна віднести наступне: а) залежність виробництва від природно-кліматичних умов; б) використання у виробничому процесі біологічних активів - рослин і тварин, землі; в) недосконалий рівень організації менеджменту інноваційних процесів; г) значно вищі, в порівнянні з іншими галузями, виробничо-фінансові ризики.
В тваринництві швидкість обороту інноваційного капіталу і його приріст не можуть конкурувати з промисловістю. Особливо це стосується виведення нових порід тварин, яке іноді сягає десятки років.. Перелом негативних тенденцій, які мають місце в галузі протягом останніх двох десятиліть, з одночасним економічним ростом вимагає запровадження новітніх науково-технічних досягнень, забезпечуючи при цьому максимальну оптимізацію використовування обмежених фінансових, інвестиційних, матеріально-технічних ресурсів.
Основним механізмом досягнення запрограмованих цілей в галузі тваринництва є його інноваційний розвиток, основу якого складають наступні процеси і категорії - відтворення, ефективність, інтенсифікація, конкурентоспроможність, інновація, інноваційний процес, інноваційна діяльність, інноваційна привабливість, інноваційна політика, інноваційний капітал, інвестиції.
Тільки розширене відтворення є ключовою метою інноваційного розвитку системи тваринництва. На кожній з стадій кругообігу капіталу в тваринництві визначаються оптимальні критерії їх розвитку, через які і визначається ефективність інноваційного розвитку галузі. Зрозуміло що досягти бажаних параметрів розвитку галузі можна різними шляхами, серед яких необхідно вибрати оптимальні і які в кінцевому підсумку становлять сукупність інноваційних процесів в галузі.
Інноваційний розвиток тваринництва однозначно передбачає його інтенсифікацію, яка включає одночасно з процесом розширеного відтворювання і якісне вдосконалення на кожній з його стадій (біологічній, технічній, економічній, соціальній і екологічній) на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Як і будь-яка інша галузь економіки в ринкових умовах,ефективність галузі тваринництва в значній мірі визначається її конкурентоспроможністю. Конкурентоспроможність галузі тваринництва відображає якість господарювання в умовах конкурентного ринку, здатність змагатися на конкурентному ринку ресурсів (матеріальних, грошових, фінансових. інформаційних) з іншими виробниками за якістю і ціною товарів, витратами з метою завоювання ринку і отримання більш високої прибутковості. Тоді як ступінь конкурентоспроможності тваринництва визначається рівнем його інноваційного розвитку.
Поняття інновації в тваринництві, на відміну від інших галузей, визначається як кінцевий результат діяльності не через запровадження нової або вдосконаленої продукції, а в основному вони реалізуються через запровадження в виробництво нової техніки, технології, організації виробництва, системи його управління, а особливо нових порід тварин, з метою отримання економічного, соціального, екологічного ефекту і прискорення процесу розширеного відтворення.
З огляду на це, інноваційну діяльність в тваринництві можна визначити, як сукупність послідовно здійснюваних дій по вдосконаленої технології і організації виробництва, на основі використання результатів наукових досліджень і розробок, або передового виробничого досвіду з метою модернізації виробництва і виходу на нові ринки .
З вищесказаного можна сформулювати економічну суть інноваційного процесу в тваринництві, який слід розглядати як систему заходів щодо проведення комплексу наукових досліджень і розробок, створенню інновацій, їх освоєнню з метою максимізації доходів і забезпечення конкурентоздатних параметрів виробництва тваринницької продукції на основі зростання продуктивності праці, зниження питомих витрат, підвищення якості продукції як умов розширеного відтворення галузі [ 2, ст..3 ].
Інноваційна привабливість галузі тваринництва паредбачає поєднання сукупності технологічних, соціальних, екологічних, фінансово-економічних параметрів функціонування системи , які і визначають платоспроможну потребу в інноваціях.
Інноваційну політику в тваринництві слід розглядати як частину аграрної інноваційної політики держави і підприємств, яка є формою реалізації інноваційної стратегії галузі, що включає встановлення масштабів і найважливіших напрямків інноваційної діяльності для забезпечення продовольчої безпеки країни, досягнення конкурентоздатних параметрів і підвищення ефективності виробництва тваринницької продукції.
Інноваційний капітал є сукупною вартістю ресурсів, створених в результаті інноваційної діяльності і здатних приносити додатковий дохід. Чим більша частка інноваційного капіталу підприємства, тим вище його конкурентоспроможність.
Необхідною умовою і основним джерелом інноваційної діяльності є інвестиції, які сприяють реалізації інноваційної моделі економічного зростання в тваринництві.
Розвиток інноваційних процесів в галузі, повинен визначатись законам ринку, але регулювати і координувати зв‘язки між учасниками інноваційної діяльності зобов‘язана держава. Зміст державного втручання в інноваційну діяльність підприємств, які спеціалізуються в галузі тваринництва, полягає в тому, що вона повинна визначати пріоритети і здійснювати планування інноваційної діяльності, поєднуючи інтереси державного і підприємницького секторів/ Це дозволить активізувати інноваційну складову всієї економічної системи суспільства і забезпечити виробництво конкурентоздатної тваринницької продукції.
1. Нечаев В. И., Артемова Е. И. Проблемы инновационного развития животноводства. Краснодар:АТРИ, 2009.
2. Сільське господарство України в 2008 р. – К. Держкомстат України 2009 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність» від 18,09.1991 р.
С. Й. Воробець
НУ «Львівська політехніка»
О. М. Мельник, О. Й. Жученко
Львівська державна фінансова академія
