Тамара Рахнянська, юрист Українського центруправової допомоги "ЮрМедіКонсалт" пише:
Отже, нині є такі способи відчуження земель сільськогосподарського призначення:
1) спадок, обмін, вилучення (викуп) для суспільних потреб. У Земельному кодексі України передбачено право передавати такі землі у спадщину, обмінювати одну земельну ділянку на іншу і здійснювати вилучення земельних ділянок для суспільних потреб. Отже, в цьому випадку найбільш дієвим способом відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення є укладення сторонами бартеру, згідно з яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Фактично договір міни є легальним способом відчуження земель сільгосппризначення, оскільки законом не встановлено обов’язкової вимоги обмінюватися рівнозначними земельними ділянками;
2) договір оренди земельної ділянки. Хоча за законом орендар порівняно з власником не має права розпоряджатися земельною ділянкою, однак, сторони можуть укласти договір оренди землі з правом першочергового викупу земельної ділянки орендарем після завершення дії мораторію. Це є фактичним відчуженням земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Нині орендованими є 62% розпайованих земель. Найбільшу кількість орендованих земель мають «Українські аграрні інвестиції» – 330 тис. га ; його основним бенефіціаром є громадянин Нової Зеландії, співвласник «Ренесанс Груп» Стівен Дженнінгс;
Слід зауважити, що в Україні набула поширення практика короткострокових договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що негативно позначається на природних властивостях землі, оскільки орендар за 5 років бажає досягти для себе максимального прибутку, не піклуючись про виснаження землі;
3) довіреність. З 2004 року в Україні почастішали випадки відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом укладення власниками довіреностей на ім’я інших осіб.
4) договір емфітевзису, за яким власник на довгостроковій основі (до 50 років) передає своє право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі. Таке право може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Законодавством України не вирішено долі зазначених земельних ділянок після спливу терміну дії договору емфітевзису. Можна припустити, що особа, яка користується такою земельною ділянкою, є її справжнім господарем, тому вона не зацікавлена повертати земельну ділянку власнику. За своєю природою і наслідками договір емфітевзису має спільні ознаки з договором оренди землі, тому способи відчуження є аналогічними;
5) застава – один із найефективніших способів відчуження земель сільськогосподарського призначення. Однак застава часто має дещо уявний зміст. Наприклад, потенційний «покупець» земельної ділянки «позичає» селянину – власнику земельної ділянки сільськогосподарського призначення або земельної частки певну суму грошей, що підтверджується розпискою. Після завершення певного терміну «борг» не повертається у зв’язку з відсутністю у боржника грошей або іншого ліквідного майна, крім земельної ділянки. Кредитор подає позов про примусове стягнення зазначеного «боргу». Тож у боржника-селянина немає іншого способу «повернути борг», окрім звернення стягнення на належну йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Як наслідок, остання в рахунок погашення «боргу» переходить у власність «кредитора» на підставі рішення суду;
6) продаж земельної ділянки по частинах. Спочатку власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення виділяє окрему її частину. Відповідно до п. 7 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, які посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 5 березня 2009 року «відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку». В результаті виникає нова земельна ділянка, яка реєструється як земля під забудову. Отже, остання вільно може бути предметом договору купівлі-продажу.
Тож, як бачимо, формальна заборона продажу земель сільгосппризначення не означає неможливості їхнього відчуження в цілому. Нинісуспільство поділяється на два табори: прибічники і противники мораторію. У такій ситуації складно дати об’єктивну оцінку необхідності чи шкідливості зазначеної заборони відчуження земель, адже питання землі – це одвічне питання нашого народу. Зауважу лише те, що реалії сьогодення не є нормальними, адже у невигідному становищі опиняються не лише власники земельних ділянок, які хочуть реалізувати свою правомочність розпоряджатися землею в повному обсязі, а й потенційні покупці земельних ділянок, які змушені стимулювати розвиток тіньового ринку землі. Крім цього, такий стан справ сприяє деградації земель сільськогосподарського призначення, оскільки більшість власників земельних часток не мають можливості ефективно їх використовувати через відсутність спеціального обладнання для обробітку землі або у зв’язку із завершенням строку давності останнього. Водночас земля є власністю українського народу і вільний ринок обороту земель сільськогосподарського призначення може призвести до концентрації таких земель в руках невеликої групи осіб, які фактично стануть монополістами на землю.