Інвестиції в закордонні активи в українських умовах

Громадянин України може стати власником іноземних цінних паперів за двома умовними способами, один з яких законний, а другий "простий".

За законом

Якщо Ви хочете зробити все по-чесному, то наберіться терпіння і приступайте до вивчення української "нормативки". Купувати іноземні папери на західних біржах зовсім нескладно, в цьому Вам з задоволенням допоможуть численні місцеві брокери. Проблема полягає в іншому: для покупки іноземних активів потрібно отримати індивідуальну ліцензію Національного банку на виведення валюти з країни.

Щоб отримати таку ліцензію, Вам доведеться подати у центробанк зовсім "небагато" документів: оригінали або нотаріально завірені копії договорів, які є підставою для інвестування, нотаріальну копію документа про реєстрацію об‘єкта інвестиції за кордоном і його установчі документи, а також документ, що підтверджує оплату самої ліцензії.

Після цього НБУ і Управління по боротьбі з економічною злочинністю протягом 25 днів перевірятимуть і вирішуватимуть чи інвестувати Вам за кордон чи ні. Якщо з документами все гаразд - вперед за акціями. Якщо ж ціна паперів за 25 днів, поки НБУ і УБЕЗ роздумували, змінилася (а, швидше за все, так воно і буде) і Ви передумали купувати ці акції і хотіли б інвестувати в інші папери, ласкаво просимо в Нацбанк за новою індивідуальною ліцензією.

За другим легальним способом Вам потрібно інвестувати за кордон досить велику суму, щонайменше $ 500 тис. " Якщо сума значна можна подумати про створення венчурного фонду в Україні і потім отримати дозвіл на інвестування його активів в закордонні цінні папери", - пояснює представник консалтингової компанії Nexus. Щоправда, задоволення це зовсім не з дешевих - витрати на створення і реєстрацію фонду можуть скласти $ 20 тис., а щомісячне обслуговування - ще мінімум $ 1-2 тис.

Офшор або "чесне слово"

Другу групу варіантів можна охарактеризувати як "майже" законні. Перший - це торгівля акціями через офшорну компанію. Створення компанії в іноземній юрисдикції дозволяє без обмежень від її імені купувати папери на різних зарубіжних біржах. Але необхідно дивитися, щоб витрати на створення і обслуговування компанії ($ 1,5-5 тис. на рік), а також витрати на банківські трансакції (1-3% від суми) не перевищували бажаний прибуток.

У даному випадку основна проблема, з якою може зустрітись вітчизняний інвестор - переказ грошей з України на рахунки іноземних банків.

У неофіційних розмовах фондовики зізнаються, що всі інвесткомпанії з першої десятки мають чітко налагоджений механізм купівлі паперів на закордонних майданчиках. "Формально ми не можемо інвестувати гроші клієнта в іноземні цінні папери, тому ми купуємо акції, які його цікавлять "на себе", використовуючи власні афілійовані компанії в офшорних зонах", - говорить високопоставлений співробітник однієї з інвесткомпаній.

За цим способом інвестування найголовнішою є довіра між клієнтом і інвестбанкірами, через те, що насправді, єдине, що захищає вкладення - це джентльменська угода між ними. Вартість таких послуг зазвичай суто індивідуальна.

Незважаючи на безліч перешкод для інвестування в закордонні активи, українці від цього не відмовляються. Так, в 2009 році попит з боку українських інвесторів на суверенні євробонди зріс. За словами учасників ринку, асортимент вкладень клієнтів був різним: від $ 10-20 тис. до декількох мільйонів. Кажуть, щасливчики українські інвестори зуміли заробити в минулому році більше 200%.