Можливі варіанти інвестиційних проектів для вкладення капіталу

 Розвиток фінансових ринків настільки розширив інструменти і способи вкладення грошей, що звичайній людині деколи стає важко розібратися у всьому різноманітті інвестиційних альтернатив.

Разом з тим, основними напрямками інвестування можуть стати:

- Вкладення грошей у банк;

- Самостійне інвестування на ринку цінних паперів;

- Вкласти гроші в пайовий інвестиційний фонд (ПІФ).

Отже, по порядку.

Найпростіше, що може зробити інвестор, це вкласти гроші в банк. У цьому випадку все очевидно. Інвестор відкриває рахунок, на який перераховує свої кошти. Далі на його внесок нараховуються відсотки. Податок від отриманого в банку доходу не стягується. Що стосується ризиків, то вони мінімальні, особливо якщо диверсифікувати свої вкладення. Оскільки ризик вкладень у банк невисокий, то і прибутковість теж великою не буде: приблизно 9-10% річних у валюті, 14-16 у гривні. Таким чином, при існуючих темпах інфляції банківський депозит дозволить вкладнику трохи пригальмувати зменшення свого капіталу внаслідок росту цін.

У пошуках більш високого доходу можна спробувати і самому інвестувати кошти, шукаючи найбільш привабливі фінансові ринки. Це можуть бути валютні ринки або ринки простих цінних паперів, в обох випадках такий інвестор мусить мати хороші спеціальні навички і знання, якими, найчастіше, звичайні інвестори не володіють. Зате самостійне управління має ряд переваг, основна з яких полягає у власному контролі над ризиками, ліквідністю вкладень, а також у можливості відкликати на термінові потреби частину інвестованих коштів практично в будь-який момент. З банку, наприклад, зняти гроші зі строкового вкладу без втрат у нарахованому доході неможливо.

Прибутковість самостійного управління залежить від рівня кваліфікації самого інвестора, так само як і рівень ризику. Однак все-таки найбільшу прибутковість при оптимальному рівні ризику можна досягти саме при самостійному управлінні, оскільки можливість оперативно приймати рішення щодо складу і структури портфеля, а також термінів вкладення грошей можна тільки в цьому випадку. Правда інвесторові доведеться нести досить великі витрати по обслуговуванню рахунків, укладенню угод, а також за доступ до торгового терміналу. Хоча окремо ці витрати незначні, у сумі при частих тразакціях можна витратити чималу суму. Тим не менш, при довгостроковому інвестуванні витрати можна істотно скоротити за рахунок невеликої кількості операцій.

Ще одним неприємним моментом є оподаткування. Якщо інвестувати кошти в ринок цінних паперів, то на початку кожного податкового періоду інвестор сплачує податок у розмірі 13%. При цьому податок стягується з різниці між сумою реалізації цінних паперів і фактично понесених витрат на їх придбання, куди входять сума покупки цінних паперів, комісія брокеру та інші витрати на висновок угоди.

Тепер про наступний варіант відповіді на питання "Куди вкласти гроші". Кошти можна віднести в пайовий інвестиційний фонд (ПІФ). При цьому укладається договір довірчого управління з управляючою компанією. ПІФ у даному випадку виступає в ролі такого собі стандартизованого інвестиційного портфеля, кошти якого будуть складені з внесків декількох пайовиків. Далі зібрані грошові кошти управляюча компанія інвестуює в цінні папери, банківські депозити або ж в інші активи - нерухомість, корпоративні права і т.п. (у випадку закритих ПІФів). Якщо управляюча компанія грамотно інвестувала довірені їй кошти, то вартість майна ПІФу, тобто сукупна вартість внесених грошових коштів, зростає, збільшуючи дохід пайовика. Внаслідок некоректного управління портфелем вартість інвестицій падає, що означає для пайовика зменшення вартості його паїв, або ж просто збитки.

Якщо всі попередні варіанти належать до індивідуального інвестування, то ПІФ належить до числа колективних інвестицій. Це означає, що активи, куди інвестовані кошти пайовиків, знаходяться в колективній власності всіх пайовиків, а окремому інвестору належить лише певна частка в цьому сукупному капіталі. Ця частка називається паєм, який являє собою особливий вид цінних паперів.

Пай не має номінальної вартості, а число паїв, що належить одному пайовику, може виражатися дробовим числом. Таким чином, інвестору може належати 1,5 паю або, наприклад, 0,09. Це одна з особливих властивостей паю як цінного папера, тому що жоден інший цінний папір не можна придбати частками.

Перший інвестиційний фонд у світі був заснований у серпні 1822 році в Бельгії, потім в 1849 році - в Швейцарії і в 1952 році - У Франції. Як масове явище вони почали з‘являтися у Великобританії і США. Тоді трасти орієнтувалися на великих клієнтів, а дрібним інвесторам доводилося користуватися послугами фінансових брокерів. Зі зростанням кількості дрібних інвесторів виникла необхідність створення інституту для їхнього консультування. Тоді в 1899 році в США утворюється перша інвестиційно-консультаційна компанія; до 1910 року таких компаній було вже 10.

Поява першого взаємного фонду в США припадає на 1924 рік, проте у всіх країнах, у тому числі і в США, інвестиційні фонди починають стійко розвиватися лише після другої світової війни, поступово стаючи конкурентами великим банкам і іншим фінансовим інститутам. В даний час більше половини американських домогосподарств є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду.

ПІФи привабливі для інвестора з кількох причин. По-перше, для інвестування в ПІФ не потрібно володіти професійними навичками, достатньо просто вибрати потрібну керуючу компанію. Правда, щоб її вибрати, треба мати уявлення про те, що таке ПІФ.

Другою явною перевагою ПІФів можна назвати обмежений ризик, тому що колективне інвестування підлягає жорсткому регулюванню з боку держави.

Наступна перевага - це податковий режим. Пайовики хоч і сплачують податок, але податок вони платять тільки в момент реалізації паю. При цьому застосовується одна з двох схем оподаткування на вибір.

Проте у ПІФів є і деякі недоліки. По-перше, це витрати, які можуть можуть бути досить значними в порівнянні з іншими формами інвестування. Справа в тому, що законодавство встановлює максимальну величину витрат, які лягають на пайовика в розмірі 10% від середньорічної вартості ВЧА.

По-друге, ліквідність вкладень у ПІФ досить низька (якщо для відкритих ПІФів вона більш-менш прийнятна, то реалізувати свою частку в інтервальному чи закритому ПІФі буде дуже непросто). Розділяють три види ПІФів: відкриті, інтервальні та закриті. Різниця між ними дуже проста. Пай відкритого ПІФу можна купити чи продати управляючій компанії в будь-який робочий день, інтервального - у визначені періоди (інтервали). Паї закритого фонду пред‘являються до погашення управляючій компанії тільки після закінчення терміну дії договору довірчого управління.

Відповідей на питання "Куди вкласти гроші", як видно, дуже багато. Залишається лише вибрати найкращий. Проте потрібно відзначити, що ризики інвестування у фондовий ринок досить великі, краще буде, якщо все, що опосередковано або безпосередньо вкладається в ринок цінних паперів, буде складати не більше 10% від накопичених заощаджень. Справа в тому, що дуже багато інвесторів готові до карколомних прибутків, але абсолютно не готові до збитків.