Ребус дарвінізму

Авантажний інститут фронтменів

Сьогодні ми займемося Carlson Companies. Не тому, що цей концерн входить в дюжину найбільших приватних компаній світу і порівняємо по оброту з великим і могутнім Гуманоїдом Бек-Талом, а тому що вся його біографія найсоковитіше ілюструє гіпотезу, що невпинно розробляється нами в ’Чужих уроках’, - про фасадну природу комерційних стовпів сучасної Західної цивілізації.

Щоб уникнути пересудів спочатку потрібно провести вододіл між респектабельним інститутом фронтменів і вітчизняною традицією зіцголовування. Остання, як відомо, увічнена в класичному діалозі:

- Вам не потрібний голова? - запитав Фунт.
- Який голова? - вигукнув Бендер.
- Офіційний. Одним словом, голова установи.
- Я сам голова.
- Отже, ви збираєтеся відсидіти самі? Так би відразу й сказали. Навіщо ж ви морочите мені голову вже дві години?

Планида Фунта, 90-річного ’страждальника за інших’, не має нічого загального з усипаною трояндами життєвою дорогою Моріса Грінберга, Лакшмі Міттала або героя нашої сьогоднішнії історії Кертіса Карлсона. Ці гідні в усіх відношеннях джентльмени, відзначені неабиякою працьовитістю, кмітливістю і освітою, ніколи не оббивали пороги шняжних ’Рогів і копит’, а - навпроти – удостоювалися великої честі представляти інтереси реальної еліти світу, зі всіма витікаючими з настільки авантажного положення бонусами: багатомільйонним особистим станом, пошаною общини, любові співвітчизників. Інститут фронтменів – не об’єкт кримінального права, а важлива цеглинка в фундаменті величного храму західної цивілізації.

У історії Carlson Companies, так само як і AEG, Mittal Steel, Lloyd’s of London, P&О (свідомо залишаю список відкритим), присутній неодмінний елемент ’еволюційною аномалії’, що грубо зневажає добрій пам’яті теорію Чарльза Дарвіна – принаймні в додатку до соціально-економічного буття людства. А саме: у рівному що спокійно розвивається, проте ніяким чином не багатому революційним проривом, середнячковому бізнесі в певний момент трапляється якісний вибух, в той самий час, що виводить цей бізнес на зоряні висоти.

У родинних міфологіях фасадних компаній ’Еволюційна аномалія’, звичайно ж, заперечується, а якісний вибух, що відбувається в розвитку бізнесу, сприймається як заслужена компенсація за екстраординарні зусилля. Казково-героїчна складова посилюється ще і лубком ’копійчаного стартапу’ - легендою про те, як батько-засновник наскрібає по засіках півтора-два долари, на яких з останніх сил спонсорував майбутнє велике підприємство. Той факт, що блискавичне перетворення компанії-середнячка у гравця вищої світової ліги, протирічить здоровому глузду, мало кого хвилює. ’З якої бездонної кишені компанія несподівано витягує десятки мільярдів доларів на поглинання могутніх конкурентів і нестримну експансію?’ - ось питання, відповіді на який ви не знайдете в офіційних ЗМІ.

’Еволюційна аномалія’ Carlson Companies посилюється і іншими важливими обставинами. У історії багато прикладів, коли компаніям вдавалося провести серію злиттів і поглинань після вдалого IPO – прилюдного розміщення власних акцій на біржі і акумуляції солідного інвестиційного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів. Проблема, проте, в тому, що Carlson Companies – зовсім не прилюдна компанія, а закритий родинний бізнес! Як же з компанії, яка 25 років підряд скромно торгувала заліковими купонами в продовольчих магазинах, вилуплюється ТАКИЙ гриб:

- 5300 туристичних агентств;
- 1700 готелів, курортів, ресторанів і круїзних океанських лайнерів
- 190 тисяч співробітників в 145 країнах світу;
- 7 мільярдів доларів чистого річного прибутку (!) .

Впевнений, що читач по гідності оцінить і інший сюрприз: всесвітньо відомі готельні мережі Radisson і Regent International Hotels, Park Inn Hotels, Park Plaza Hotels ресторани T.G.I. Friday’s (в кількості 500 штук, чотири з яких прикрашають нині столицю нашої батьківщини, примітка редакції - це Москва) і найбільше в світі турагентство Wagonlit – все це є власністю Carlson Companies і управляються, принаймні номінально, працелюбним сімейством, що емігрувало в 1886 році з Швеції до Міннесоти.

Невже таке можливе? Як бачите – сповна. Інша справа, що за ситуації, коли достовірна інформація віртуозно ховається від очей громадськості умілими ляльководами доводиться покладатися лише на здоровий глузд і обмежуватися гіпотезами. Зокрема феномен ’еволюційної аномалії’, що став загальним місцем в сучасній західній економіці, представляється нам наслідком ’Високого вибору’. Іншими словами, в певний момент деяка гідна компанія потрапляє у поле зору однієї із структур Нового Світового порядку (від ’Більдербергського клубу’ до ’Богемного гаю’), після чого удостоюється високої честі ’увійти до обойми’. Власникові гідної компанії робиться пропозиція, від якої люди при повному розумі ніколи не відмовляються. Після чого гідна компанія накачується колосальними, раніше неймовірними засобами що відкривають дорогу до нестримної експансії. Сам власник гідної компанії удостоюється почесного придворного титулу, перетворюючись з власника середнячкового бізнесу у фронтмена гігантської імперії – одного з тих, хто сьогодні вінчає список ’Форбс’ найбагатших людей планети.

Спробую продемонструвати цю гіпотезу на біографії Кертіса Лероя Карлсона, легендарного творця імперії Carlson Companies.

Шведський стіл

Поверхневе враження про перших сорока п’яти роках життя Кертіса Карлсона брехливе: за зовнішньою заурядністю і відсутністю значних досягнень ховаються ледве помітні, проте безцінні для розуміння ’Високого Вибору’ психологічні заділи. Проаналізуємо пасаж з офіційного некрологу: ’Дев’яти років зроду Кертіс Карлсон влаштувався носильщиком в гольф-клубі ’Інтерлакен’ в Едіні, штат Міннесота. За перенесення однієї сумки він отримував 50 центів, двох сумок – 75. У віці 11 років Кертіс проклав свій перший маршрут листоноші, а ще через пару років обслуговував вже три маршрути одночасно. Доставку пошти по двох маршрутах він довірив своїм молодшим братам, утримуючи з них скромні комісійні’.

Будучи ’дахом’ рідних братиків офіційний некролог, поза сумнівом погоджений з членами родинного клану Карлсонів, вбачає ознаки майбутнього ’enterprising entrepreneur’, заповзятливого підприємця. Що ж, утримаємося від голосінь на тему дикої прірви, що розділяє російську цивілізацію від етики протестантизму, і поступимо конструктивніше – акцентуємо ’ноу-хау’, яким Кертіс Карлсон, схоже, був наділений з народження: йдеться про абсолютному пріоритеті інстинктивного накопичення над будь-якими життєвими обставинами, включаючи і дрібничку родинних зв’язків.

Забігаючи далеко вперед, відзначу, що кермо влади в Carlson Companies патріарх Кертіс склав у 84-річному віці, та і то із скреготом зубів. До цього моменту його старша дочка Мерілін встигла постаріти на другорядних ролях в компанії. Проте навіть зайнявши кабінет генерального директора, літній спадкоємиці припало цілий рік чекати титулу голови правління, який дістався їй лише після смерті татуся. До сталевої хватки Кертіса Карлсона дочка віднеслася з розумінням: ’Преса критикувала батька за небажання своєчасно розлучитися з вудилами правління, боюся, проте, що тут позначається стереотип прилюдних компаній. Батько віддав перевагу плавному переходу влади і я переконана, що в приватній компанії чоловік має право самостійно встановлювати закони’.

На мій погляд, в останній фразі присутня класична фрейдистська приказка (сублімація, що видає бажане за дійсне), яка до того ж привідкриває завісу таємниці над справжньою причиною тривалого ’плавного переходу’. Про це ми поговоримо чуть-чуть пізніше, поки ж повернемося до некрологу, в якому згадане інша, важлива для нашої гіпотизи обставина. Йдеться про Carlson Lecture Series – регулярних лекціях, які Кертіс Карлсон на схилі віку організовував для рідного університету штату Міннесота.

У некролозі наводиться список людей, що погодилися на запрошення глави Carlson Companies, поділитися мудрістю перед студентами і викладачами: бувший віце-президент Сполучених Штатів, Уолтер Мондейл, колишній прем’єр-міністр Великобританії Джеймс Каллахан, колишній посол ООН Джин Киркпатрік, місіс Джехан Садат дружина застреленого президента Єгипту Анвара Садата, колишній президент США Джіммі Картер, колишній держсекретар США Олександр Хейг, колишній президент США Джордж Буш-старший, колишній канцлер Німеччини Хельмут Шмідт, колишній міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе, святий батько Джесі Джексон, лауреат нобелівською премії світу Рігоберта Менчу, колишня перша леді Хіларі Клінтон.

Дозвольте, дозвольте, ми не щось недочули?! Представники надхмарної влади, ’регулярно виступаючі по кілька разів в році перед аудиторією Університету Міннесоти’, - це круг затрапезних знайомств провінційного торгівця заліковими купонами і корчмаря? Можна довго балакати про видатні досягнення Кертіса Карлсона в бізнесі, проте навіть Тарзан, що розгойдується на ліані, з легкістю додумається: аби виписати з лекціями в глухий вуз (університет Міннесоти) ТАКИХ людей, потрібно міцно сидіти ’в обоймі’, причому зовсім не на задніх місцях. Потрібно бути ’посвяченим’. Потрібно бути одним зі своїх.

Списання феномену Carlson Lecture Series за рахунок багатомільярдного звороту Carlson Companies легко дезавуалюється гіпотетичним експериментом: уявіть собі, що Роман Абрамович, за яким (принаймні офіційно) грошей числиться більше, чим у всього родинного клану Кертіса Карлсона, замислить запросити в чукотський педінститут з лекцією, ну скажемо, якого-небудь залежавшогося президента США (нехай навіть бувшого) або канцлера ФРН? Сюрреалізм сюжету очевидний.

Чому? А тому що в подібних демаршах гроші – справа десята. На гроші легко купуються футбольні клуби, але не придворні Головного Двору планети, які самі ці гроші друкують. Тут потрібне інше – довіра. А довіряють лише своїм - тим, хто вже лежить ’в обоймі’.

Повернемося, проте, до біографії героя. Юний Кертіс не лише вміло справлявся з трьома маршрутами листонош, але і орендував газетний кіоск в одному з південних районів
Міннеаполіса, поєднуючи жваву торгівлю з наполегливим навчанням в школі. У 1932 році молодий швед енергійно продавав газовану воду з сиропом і розклеював рекламні оголошення по студентським гуртожиткам, збиваючи капітал на подальшу освіту. У 1937 році Кертіс Карлсон закінчує економічний факультет університету Міннесоти і вирушає працювати в ’Procter & Gamble’ продавцем мила за 110 доларів в місяць!

Дивне нестикування офіційної біографії (навіщо торговцеві милом університетський диплом економіста, і навпаки - навіщо дипломованому випускникові університету кар’єра мильного торговця?) плавно перетікає в карлсоновськую варіацію на тему ’копійчаного стартапу’ - цитую солідне джерело Chief Executive Publishing: ’Відразу після закінчення Великої Депресії Кертіс Карлсон вирушає з ’Procter & Gamble’, бере у борг 55 доларів у свого домовласника і фундує власну компанію по поширенню залікових купонів’.

Пробачте за грубість, але тут все туфта: після становлення Gold Bond Stamp Company, Карлсон пропрацював в ’Procter & Gamble’ ще 16 місяців – деталь важлива, оскільки не просто міняє послідовність подій, а видаляє наліт героїзму, пов’язаного з ризиком стартапу без надійного фінансового підживлення з боку. Далі – про якого домовласника і 55 доларів може йти мова? Окрім зарплати Кертіс отримував ще і огрядні комісійні, демонструючи чудеса продавання мила. У 1938 році він навіть завоював титул ’Кращого продавця року’ ’Procter & Gamble’! У подібних обставинах єдиним виправданням 55-доларового кредиту може служити стійке небажання Карлсона витрачати на бізнес навіть цент з особистих заощаджень, проте сумніваюся, що родинна міфологія прагнула увічнити саме це послання.

Все це, звичайно, другорядні деталі, що демонструють лише еластичність родинної міфології відношення фактів. Набагато важливіше розібратися у феномені ’залікових купонів’, з яких, нібито, виросла майбутня світова імперія Carlson Companies.

Вивчення видатних досягнень сучасного підприємництва давно змусило мене змиритися з неминучістю відсутності евристики в біографіях патріархів. Вражаючим чином люди, що добиваються надхмарних кар’єрних висот, ніколи і нічого самі не придумували, а лише вміло запозичували на стороні. Нічого не придумав Давід Сарнофф, нічого не придумав Уоррен Баффетт, нічого не придумав Біл Гейтс, нічого не придумав Грінберг і Лакшмі Міттал. Зрозуміло, нічого не придумав і Кертіс Карлсон.

’Революційну’ ідею залікових купонів починаючий шведський підприємець всесторонньо вивчив в міннеаполіському універмазі Leader, який, у свою чергу плідно впроваджував маркетинговий досвід, що вперше побачив світло у 1890 році! Вся ’геніальність’ відкриття Карлсона полягала в здогадці: ’Ох ти, дивись! Якщо купони працюють в універмагах, чом би не спробувати їх застосувати в продовольчих лавках?’. Чому саме продовольчих? Тому що батько Кертіса все життя пропрацював на оптовій продовольчій базі, а хлопчик з дитинства допомагав йому розвозити товари по місцевих бакалейним лавкам.

Сказано – зроблено: у 1938 році Кертіс реєструє Gold Bond Stamp Company і навіть патентує її назву. Подальші двадцять років вирушають на те, аби переконати навколишні продовольчі магазини в прямій залежності зростання продажу від формування інституту лояльних покупців: з кожною купівлею клієнт отримує визначену кількість купонів у вигляді марок, які наклеює в спеціальні альбоми, а потім обмінює їх на призи в купонній компанії. Така ось нехитрість. Проте по офіційній версії саме з купонного бізнесу виросла компанія Карлсона із оборотом в 50 мільярдів доларів! І всі ми, зрозуміло, в це відразу повірили.

Стрибок шведського тигра.

Головною подією в житті Gold Bond Stamp Company в період з 1938 по 1959 роки став контракт на постачання залікових купонів найбільшій мережі продовольчих універмагів на Середньому Заході - Super Valu (у 1953 році). На короткий час купономанія перетворюється на національний американський психоз, а бізнес Кертіса Карлсона виходить на оборот в декілька мільйонів доларів.

У цей момент відбувається щось дивне: знаходячись на самому піке комерційного успіху, шведський підприємець несподівано втрачає інтерес до головної справи свого життя і починає підшукувати інші сфери для інвестування. Вибір Карлсона падає на готельний бізнес, в якому він зовсім нічого не розуміє. Проте Карлсон він об’єднується в 1960 році з групою мало знайомих йому бізнесменів і викупляє у місцевого підприємця Тома Мура 51 % акцій міннеапольськой пам’ятки – готелю Radisson Downtown Hotel.

Все, що ми знаємо сьогодні про велику мережу ’Радіссон’ в 1960 році не існувало навіть в проекції. Власне, жодної мережі теж не існувало. Замість неї була один-єдиний готель, побудований в 1909 році підприємцями Симоном Крузе і Едною Дікерсон . Свого часу ’Радіссон’ приголомшувала уяву співвітчизників букетом передових технологічних досягнень – власним артезіанським колодязем, телефоном в кожному номері, міжнародним телеграфним апаратом, електроліфтами ’Отіс’ і – новинкою новинок – вхідними дверима, що обертаються, проте з роками в результаті бездарного менеджменту повністю втратила минулий лиск, виявилась в заставі в банку і пішла по руках. Том Мур викупив ’Радіссон’ в Philadelphia Fidelity Trust Company і витратив 20 років на відродження її минулої слави.

У 1957 році Мур затіяв грандіозний план реконструкції з бюджетом в 7 мільйонів доларів. Для фінансування проекту він виставив контрольний пакет акцій готелю на продаж, який і придбали Карлсон з групою сторонніх інвесторів.

У 1961 році Кертіс Карлсон викупив долі своїх партнерів, а ще через рік і - Тома Мура, ставши, таким чином, одноосібним власником готелю, що перебуває в стадії повномасштабній реконструкції.

Наступні 10 років історії компанії Карлсона ознаменовано глибоким затишшям, що не дивно на тлі в’янення заліково-купонного бізнесу. А потім - в 1973 році - Gold Bond Stamp Company перейменовується в Carlson Companies Incorporated і понеслося:

-1975: скуповування T.G.I. Friday’s;
-1977: скуповування Country Kitchen International, Inc.;
-1979: скуповування Ask Mr. Foster Travel;
-1981: скуповування E. F. Macdonald Motivation Company;
-1987: скуповування Provisions ;
-1990: скуповування A.T. Mays Group ;
-1992: спуск на воду Radisson Diamond, найбільшого в історії двокорпусного судна, ознаменувавший проникнення Carlson Companies на ринок міжнародного круїзного бізнесу;
-1994: скуповування Cruise Holidays;
-1994: поглинання Seven Seas Cruise Line;

Подальше перерахування подвигів Carlson Companies втрачає практичний сенс, оскільки число поглинань, починаючи з середини 90-х років, зростає в геометричній прогресії. Дивлячись на все нові і нові активи, що вирушають під парасольку шведського гриба, створюється враження, що фінансові можливості компанії практично безмежні і по меншій мірі на порядок перевищують цифру, що знаходиться у відкритому обігу, в межі 50 мільярдів доларів. Втім, все це не більш, ніж припущення, оскільки повторююсь, компанія приватна і закрита.

Озброївшись деталями, формулюємо ребус прямим текстом: ’Якщо в 60-і роки кореневий бізнес Карлсона – залікові купони – поступово сходив нанівець, звідки взялися гроші – ні, навіть не на всі перераховані поглинання – а хоч би на створення мережі ’Радіссон’? У 1962 році в Кертіса Карлсона був один-єдиний готель, а сьогодні 435?

Щоб звільнити читача від останньої спокуси (Карлсон, мовляв, накопив грошенят за роки успіху Gold Bond Stamp Company), скажу, що купонна компанія шведа ніколи не була фаворитом галузі. Були ще і ’Plaid Stamps’, і ’Blue Chip Stamps’, не кажучи про абсолютного чемпіона і лідера ’S&H Green Stamps’, що друкував в кращі часи в три рази більше залікових купонів, чим Федеральна поштова служба Америки друкувала своїх марок! На фоні ’S&H Green Stamps’ компанія Карлсона завжди виглядала карликом. І знаєте, чим сьогодні займається ’S&H Green Stamps’? Торгує під ім’ям ’S&H Greenpoints’ електронною версією все тих же залікових купонів! Правильно: на великих досягнення просто не вистачило грошей. А Кертісу Карлсону вистачило. На скупку півсвіту.

Епілог

Не можна сказати, що Карлсон не робив спроб розширити контроль над компанією, в якій він давно вже виступав в ролі почесного фронтмена. У 1991 році, задовго до передачі вудил правління дочки Мерілін, Кертіс спробував призначити генеральним директором Carlson Companies свого зятя – чоловіка другої дочки Барбари, Едвіна Гейджа по прізвиську ’Ськип’. Ськип протримався на посаді менше напівроку, після чого був усунений, образився і заснував власний бізнес.

Звільнення Ськипа негласно списують на поганий характер і владність Кертіса Карлсона, проте у нас немає підстава підозрювати патріарха в самодурстві. Едвін Гейдж – не
стільки близький родич, скільки блискучий бізнесмен з топ-освітою і величезним діловим досвідом, а створена ним надалі власна компанія виявляє собою зразок успіху. Зрозуміла і образа Гейджа: жодних об’єктивних передумов для блискавичного звільнення з поста генерального директора не було. Дозволю собі останню здогадку: призначення Едвіна Гейджа на керівний пост з’явилося самовільною ініціативою Кертіса Карлсона і не було погоджене із справжніми власниками імперії. Не то, аби Кертіс обожнював зятя: він лише тестував відведену йому міру свободи. На жаль, вона виявилась недостатньою для передачі контролю будь-яким третім особам: фронтмен – посада не спадкова, а призначається!

Що стосується призначення Мерілін на місце батька-патріарха за рік до його смерті, то, вважаю, воно було продиктоване вже об’єктивною необхідністю: у 84 роки люди похилого віку прямо як діти - чекай будь-якого кульбіту! Контроль же за гігантською багатомільярдною імперією – справа серйозна.