У літературі існує ряд визначень для характеристики соціально-економічних процесів, що відбуваються в сільському господарстві України. Серед них такі, як земельна, аграрна, агропромислова реформа, перехід до ринку і т.п. Ці визначення фіксують якісні зміни в аграрному секторі України, які дозволяють говорити про становлення нового аграрного ладу. Під ним розуміється система організації сільського господарства, що характеризується певними виробничими відносинами і новими формами господарювання на землі. Можна виділити істотні ознаки цього ладу:
- різноманіття форм земельної власності при переважній питомій вазі приватної власності в її індивідуальній та колективній формах;
- багатоукладність аграрної економіки і свобода вибору селянами конкретних форм господарювання;
- відродження селянства як рівноправного громадського стану.
Перехід України до ринку змінив систему відносин у сільському господарстві. Відбувся перерозподіл виробництва сільськогосподарської продукції за регіонами країни. На трансформаційні процеси та оцінки їх розвитку вказують багато дослідників у свої працях, серед яких Я.С. Янишин, О.М. Царенко, В. Філіпповський, З.Г. Ватаманюк та ін.
В цілому можна стверджувати, що проведені трансформаційні перетворення як у регіонах, так і в країні є негативними, оскільки визвали кризи, призвели до руйнування сільського господарства як галузі.
В результаті реформування на базі 483 колишніх КСП Одещини утворено 1065 сільськогосподарських підприємств ринкового типу. Крім того, в області функціонують 7703 фермерських господарства.
Основними напрямками виробничої спеціалізації є вирощування зернових, технічних культур (соняшнику, ріпаку, сої та ін.), овочів, винограду, розведення великої рогатої худоби, свиней, овець та птиці, виробництво молока, м’яса, яєць, вовни.
За 2007-2009 рр. всі категорії господарств збільшили виробництво валової продукції рослинництва – темп росту за рік склав 457,4 млн.грн., знижуючи, при цьому, виробництво валової продукції тваринництва – -12,3 млн.грн. Така ж сама тенденція спостерігається і в сільськогосподарських підприємствах і в господарствах населення.
Сільськогосподарські підприємства, у той же час, досягли високих результатів завдяки зменшенню чисельності працівників, зайнятих на сільськогосподарському виробництві за роки дослідження на 6219 чол. і підвищенню продуктивності праці одного працівника на 30901 грн.
Рентабельність сільськогосподарського виробництва за останні п’ять років не перевищує 13%.
Рівень рентабельності рослинництва становить 17,9% і з роками має негативну динаміку, хоча виробництво всіх видів рослинницької продукції прибуткове. Збитковим залишається виробництво м’яса ВРХ, птиці, овець, молока, вовни.
Складна економічна і соціальна ситуація на селі, на наш погляд, зумовлена наступними проблемами:
- в стратегічному плані – невідповідністю програм реформування сільського господарства і результатів їх виконання визначеним пріоритетам. Необхідно набратись сміливості і визнати, що державна аграрна політика потребує серйозних і виважених коректив;
- незадовільним законодавчим забезпеченням захисту інтересів вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника;
- недостатнім стимулюванням впровадження інноваційних технологій та інвестицій в агропромислове виробництво;
- відсутністю паритетних економічно-обґрунтованих відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки;
- недостатнім рівнем фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва та соціальної сфери села.
Агропромисловий комплекс регіону потребує постійного пошуку шляхів вирішення проблемних питань, ставлячи за мету не тільки істотне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, а й значне підвищення прибутковості й конкурентоспроможності галузі на базі ефективного використання землі, матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, активного впровадження у виробництво сучасних агротехнологій.
Одеська область як і держава в цілому має значні потенційні можливості в галузі сільського господарства для реалізації яких, селу перш за все потрібна виважена, чітка, стабільна, зорієнтована на захист вітчизняного товаровиробника аграрна політика.
Не зважаючи на політику інтеграційних процесів в світову економіку, яку проводить держава, необхідно все ж таки займати принципову позицію по відстоюванню інтересів національного сільськогосподарського товаровиробника.
Неринкові методи регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, всілякі обмеження та заборона експорту, які практикувалися на протязі останніх років, завдавши великих збитків сільгосптоваровиробникам, повинні відійти в минуле.
Одна з головних проблем, яка потребує вирішення на державному рівні – є проблема врегулювання і контролю ситуації на ринках сільськогосподарської продукції. На жаль на протязі останніх 18 років сільське господарство постійно супроводжували процеси розбалансованості, не контрольованості і руйнації ринків сільськогосподарської продукції, а саме зерна, продукції тваринництва, цукру та іншої, які призвели до зменшення виробництва, відсутності економічної зацікавленості та збитковості, ліквідації цілих галузей і значного зменшення поголів’я сільськогосподарських тварин.
Починаючи з 90-х років Одещина має суттєві проблеми в галузі тваринництва – це значне скорочення поголів’я та обсягів виробництва продукції тваринництва.
Області також притаманна загальнодержавна тенденція суттєвої частки поголів’я та виробництва тваринницької продукції в присадибних господарствах населення, де виробляється 80-89% основних її видів.
Головні причини такого стану наступні – це неврегульованість ринку продукції тваринного походження, відсутність збалансованості між потенційними можливостями виробництва і витребуваністю зазначеної продукції переробною промисловістю, нестабільний попит і низька купівельна спроможність населення, низький організаційно-технологічний рівень ведення галузі через відсутність коштів на її модернізацію. Основним дестабілізуючим чинником сьогодні виступає неконтрольоване зростання імпорту переважно дешевого та низькоякісного м’яса.
Все це призводить до втрати зацікавленості товаровиробника у нарощуванні чисельності поголів’я худоби та виробництва тваринницької продукції. Щорічно сільгосппідприємства області отримують збитки від виробництва тваринницької продукції від 50 до 100 млн.грн.
Тому зважаючи на реальний стан галузі та вступ України до СОТ, вважаємо, що стратегічним напрямком розвитку тваринництва в області є виробництво основних видів тваринницької продукції на високотехнологічних, високо інтенсивних тваринницьких комплексах, укомплектованих високопродуктивним стадом тварин та забезпечених відповідною кормовою базою.
Тому органам влади та відповідним службам як на рівні області так і районів необхідно всіляко сприяти залученню інвестицій в сільське господарство і в тваринницьку галузь зокрема.
В.С. Ниценко, к.э.н., доцент
Одесский государственный аграрный университет
