Сприйняття гостроти цієї проблеми значною мірою визначається рівнем економічного розвитку країни. Причому, вона проявляється на всіх рівнях світового господарства − від локального до глобального − і впливає на економічний, соціальний, екологічний клімат в усьому світі та окремих державах. У зв’язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних наслідків територіальних нерівностей розвитку, розробка ефективної регіональної політики посідає одне з центральних місць у країнах світу, особливо у країнах з високорозвинутою економікою.
Разом з тим існує різниця у підходах та напрямах як формування регіональної політики, так і стратегії у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються. Основні напрями регіональної політики розвинутих країн в основному спрямовані на розв’язання питань, що стосуються проблемних регіонів: депресивних, старопромислових, малорозвинутих (аграрно-індустріальних з екстремальними природними умовами), надмірною концентрацією населення і господарства в межах величезних агломерацій тощо [1].
За останні (2007− 2009) роки світова фінансова криза ще більше поглибила асиметрію в соціально-економічному розвитку регіонів України, зниження якої, і разом з тим, перехід до сталого суспільного розвитку не можливо забезпечити тільки за допомогою регіональної політики без втручання держави. Для зменшення економічної та соціальної асиметрії в розвитку регіонів України необхідно розробити основні дієві принципи державного регулювання.
Слід зазначити, що кожний з депресивних регіонів володіє своїми особливостями, кожен дійшов «депресивності» з різних причин. Проте загальним для всіх депресивних регіонів є те, що їх соціально-економічний розвиток значно відстає від розвитку інших регіонів України. Статистичні дані свідчать, що різниця між показниками максимального і мінімального валового внутрішнього продукту по регіонах на кінець 2008 року сягнула 11 разів, з капіталовкладень — 12,3 рази, із соціальної допомоги населенню — 4,8 рази, з рівня іноземних інвестицій — 46 разів. Водночас і різниця в доходах на душу населення між окремими областями становить 35—45% — тоді як за міжнародними стандартами цей показник не повинен перевищувати 20%.
У світі існує ряд механізмів для розв’язання проблем депресивних регіонів, тому потрібно оцінити, які з них можуть бути вдало застосовані в контексті України. Такими механізмами є розвиток малого і середнього бізнесу, публічно-приватне партнерство, проведення децентралізації і формування бюджету «знизу». Однією зі стратегій є соціальна мобілізація і створення Фонду розвитку депресивних територій, як інструменту залучення місцевого населення до процесу визначення пріоритетів розвитку, що налагоджує взаємодію і залучає фінансування від багатьох сторін.
Для подолання депресивності територій, важливо, щоб регіони відігравали вагому роль, визначали пріоритети місцевого розвитку та могли фінансувати програми соціального розвитку.
Економічні засоби мають визначальний вплив на регулювання регіонального розвитку, зокрема фінансові і грошово-кредитні методи. Вони передбачають надання одноразових, тимчасових і постійних субсидій, дотацій, позик, кредитів, премій, грантів, режиму прискореної амортизації, податкових пільг. Їх застосування дасть можливість сформувати модель впровадження цих засобів при прийнятті законодавчих актів про засади регіональної політики та практичної їх реалізації.
Література:
- Фісун К.А.Методологія програмування розвитку регіонів України. - Харків, 2007, - 401 с.
- Форкун І.В., Заблуда М.Б. Міжбюджетні відносини у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І.В.Форкун, М.Б. Заблуда // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 7. – С. 63-70.
Слава С., Амборський Д., Сегварі П, Дацишин М. Розвиток економічно проблемних територій: міжнародний досвід // Проект партнерства Канада – Україна «регіональне врядування та розвиток». – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2007. – С 49 – 50 (144 с.).
Попівняк Оксана Мирославівна
Дрогобицький державний педагогічний
університет імені Івана Франка
