Беручи до уваги національні відмінності, спільною рисою усіх без винятку національних інноваційних систем є лідерство та пріоритетність розвитку трьох напрямків: науки, освіти та наукоємного виробництва.
За роки незалежності України непослідовність у проведенні та низька ефективність науково-технічної та інноваційної політики призвели до гальмування цих процесів та істотного технологічного відставання від розвинених країн світу. Це призвело до низького рівня конкурентоспроможності національної економіки, що створює пряму загрозу економічній безпеці України. У розвинутих країнах до 90 % приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності. За таких умов актуальним постає питання створення національної інноваційної системи як нової ефективної структури управління науково-технічною сферою країни, що передбачає формування на національному рівні цілісної системи з ефективного перетворення нових знань у нові технології, продукти і послуги, що знаходять своїх реальних споживачів (покупців) на національних або глобальних ринках.
Інноваційна політика, що проводиться державою, є частиною економіки, а її безпосередня мета - забезпечення ефективності інноваційної діяльності. Оптимізувати всі стадії інноваційної діяльності (процеси розробки нових товарів, послуг, технологій), починаючи із стадії зародження ідеї і закінчуючи реалізацією інноваційної продукції, дозволяє розвинена національна інноваційна інфраструктура. Її формування і ефективне функціонування, як показує світовий досвід високорозвинених країн, можливе лише при активному втручанні держави.
Беручи активну участь у підтримці інноваційної діяльності, держава отримує як і безпосередній ефект від поширення інновацій по всіх ланках соціальної та економічної системи, так і ефект опосередкований.
Опосередкований ефект держава отримує, не беручи участь у фінансуванні нововведень, а тим, що створює всі умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності, формуючи в країні національну інноваційну інфраструктуру.
Однією з причин відсутності в Україні інноваційної інфраструктури за [1] є відсутність «повного розуміння сформованої ситуації», єдності серед виробників, вчених, «належного розуміння важливості даного питання в урядових і, особливо, в парламентських колах». Автор відзначає важливість участі держави в створенні інноваційної інфраструктури: «Враховуючи сьогоднішні міждержавні інтеграційні процеси практично по всіх видах діяльності, говорити про створення лише місцевих або відомчих інноваційних структур, без широких горизонтальних зв’язків і підтримки держави, нереально і несерйозно».
Структура інноваційної інфраструктури досить складна. Вона складається з виробничо-технологічної, фінансово-кредитної, консалтингової, кадрової, інформаційної, збутової складових, призначених для обслуговування та забезпечення всіх стадій інноваційного процесу. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. визначає інноваційну інфраструктуру як «сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо)» [2]. До складу інноваційної інфраструктури входять технополіси, наукові та технологічні парки, центри трансферу технологій, інноваційні центри, бізнес-інкубатори, інформаційні мережі науково-технічної інформації, експертно-консалтингові та реінжинірингові фірми, тощо. Національна інноваційна система кожної країни формується під впливом таких об’єктивних факторів, як наявність природних і трудових ресурсів, географічне розташування та територія країни, особливості історичного розвитку, наявність та дієздатність інститутів держави й форм підприємницької діяльності. Усі перераховані чинники зумовлюють напрями й швидкість еволюції інноваційної активності. Щоб оптимізувати інноваційний процес загалом, вісі елементи інноваційної інфраструктури повинні поєднувати підприємства, що працюють на різних фазах інноваційного циклу, - від наукової ідеї до кінцевого продукту і його комерціалізації в умовах підвищеного ризику.
Метою створення інноваційної інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів.
Не зважаючи на те, що технологічний комплекс України на даний момент перебуває в стані занепаду, і до його відновлення і розширення необхідно підходити комплексно, поєднуючи творчу діяльність держави, самих підприємств і науково-дослідних центрів. У сучасних умовах аналітики бізнесу найбільшу увагу приділяють технопаркам як способу інтернаціоналізації і комерціалізації української технологічної думки.
Основною ідеєю технопарків є комерціалізація результатів наукових досліджень університетських, академічних і інших дослідницьких центрів, наукова продукція яких за допомогою інноваційних процедур доводиться до виробничих структур з подальшим виходом на ринок. Беручи до уваги сьогоднішній стан соціально-економічних процесів в Україні, а також попередньо згадані особливості та визначальні фактори формування та елементи національної інноваційної інфраструктури, можна окреслити наступне коло проблем, вирішення яких сприятиме створенню української інноваційної інфраструктури:
- економіка України обтяжена інерцією попереднього екстенсивного розвитку;
- інноваційні процеси в Україні не набувають достатніх масштабів і не стають суттєвим фактором зростання ВВП;
- знижується інноваційна активність підприємств промисловості;
- основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств;
- недостатні обсяги фінансування науки, а також фізичне та моральне старіння науково-дослідної бази, суттєве погіршення матеріального забезпечення науки;
- стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи;
- внаслідок постійних реформ система вищої освіти та посиленої комерціалізації, відсутності системи прогнозування потреби у фахівцях різних галузей економіки не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам;
- низький рівень заробітної плати науковців і матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної пропаганди досягнень вітчизняної науки та її значення в сучасних процесах розвитку економіки [3].
Вирішення цих проблем, за умови їхнього усвідомлення на всіх рівнях державної влади, дозволить забезпечити реалізацію загальнонаціональної ідеї побудови і розвитку інноваційної інфраструктури, здатної створити оптимальні умови для формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання та підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки.
1. Мазниченко В.Г. Проблемные вопросы, которые препятствуют инновационной деятельности и возможные пути их решения. [Электронний ресурс]. – Режим доступу: <http://lg.tcvin.snu.edu.ua/ru/stati/32-2009-04-12-17-20-57>.
2. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 36, ст. 266-290.
Постанова Верховної ради України Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 46, ст.525.
Н.В. Тижай, О.С. Костюк
НУ «Львівська політехніка»
