Сьогодні, на інноваційну сферу може бути покладена структурна перебудова економіки за рахунок залучення капіталу у новітні науково-технічні напрями. Разом з тим, підвищення конкурентоздатності української промисловості можливо тільки через розвиток інноваційної діяльності. Одним з головних напрямків розвитку й стимулювання інноваційної діяльності є створення інноваційної інфраструктури, яка здана організувати та оптимізувати зв’язки між суб’єктами інноваційної діяльності та забезпечити безпосередніх учасників інноваційного процесу необхідними ресурсами.
Розвиток інноваційної інфраструктури передбачає створення інформаційно-технологічних центрів, центрів трансферу технологій, науково-технологічних парків, бізнес-інкубаторів, мережі інших організацій, що надають консалтингові, інформаційні, фінансові й інші види послуг, спрямовані на підтримку й розвиток інноваційної діяльності в регіонах. Інститути інноваційної інфраструктури створюють необхідні умови для концентрації правових та фінансових ресурсів, виробничого впровадження нововведень, організації випуску наукоємної високотехнологічної продукції.
Інфраструктурні функції можуть виконувати як малі організації, створені на базі діючих наукових і освітніх установ, так і спеціалізовані організації, які володіють власними матеріальними й кадровими ресурсами. Невід’ємною складовою інноваційної інфраструктури повинна бути інфраструктура підтримки малого підприємництва.
Одним з інструментів формування інноваційної інфраструктури є законодавство в сфері інновацій. Необхідно зазначити про недостатній рівень уваги до питань регулювання інноваційної діяльності й, відповідно, інноваційної інфраструктури. У законах відсутні чіткі визначення та тлумачення термінів “технополіс”, “бізнес-центр”, “бізнес-інкубатор”, хоча вони зазначаються у Законі України “Про інноваційну діяльність” як інноваційні підприємства.
Очевидно, що відсутність законодавчо закріплених визначень з урахуванням специфіки та сутності різних інноваційних структур ускладнює, а іноді унеможливлює їх функціонування.
Важливою проблемою для вже створених інститутів інфраструктури є низька ефективність їхньої діяльності. Багато процедур (здійснення яких передбачається відповідною організацією) затягнуті в часі, проходячи всілякі узгодження, що приводить до старіння технологічних рішень [1, с.36].
В цілому інноваційна діяльність в Україні фінансується, в основному, за рахунок власних коштів підприємств.
Держава здійснює лише опосередковану підтримку інноваційним структурам, однак при відсутності значних прямих державних капіталовкладень.
Сьогодні відсутня розвинена інфраструктура підтримки науки й інноваційної діяльності. Доволі мало коштів виділяється для фундаментальних досліджень. Відсутні фонди підтримки наукових ініціатив, фінансово-кредитні компанії й венчурні фонди [3, с.63].
Наявність вищезгаданих проблем обумовлює ще одну негативну тенденцію у формуванні й функціонуванні інноваційної інфраструктури – нестачу висококваліфікованих кадрів. Крім того, проблемою підприємств є старіння наукових кадрів вищої кваліфікації. Складна ситуація спостерігається з технічним персоналом, який визначає ефективність використання технологій в промисловості.
Разом з тим, відсутній комплексний підхід до формування та регулювання інноваційних процесів перешкоджає і розвитку самих інноваційних структур, які не мають належної підтримки з боку місцевих органів управління.
Відсутність програм розвитку інноваційної інфраструктури не дозволяє координувати діяльність існуючих інноваційних структур. Наслідком цього є відсутність загальних правил формування і функціонування елементів інноваційної інфраструктури в регіонах, їх чіткого переліку та системи взаємозв’язків [2, с.24].
Отож, формування інноваційної інфраструктури повинно здійснюватися на принципах не лише активної підтримки з боку держави в програмно-цільовому забезпеченні, але і принципах забезпечення відповідності напрямків розвитку організацій інноваційної інфраструктури потребам економіки регіонів та принципах забезпечення гнучкості системи інноваційної інфраструктури, її відповідності зовнішнім умовам, що змінюються.
Як показує зарубіжний досвід, основою інноваційної інфраструктури, найбільш адекватним механізмом реалізації інновацій є інфраструктура інноваційних інжинірингових центрів, які повинні акумулювати новітні досягнення знань та технологій, а також виступати гарантом успішної реалізації інноваційного проекту й забезпечити охоплення повного інноваційного циклу: від вивчення кон’юнктури ринку кінцевої інноваційної продукції до здачі об’єкта “під ключ” з кадровим забезпеченням і наступним сервісним обслуговуванням.
До інших заходів щодо формування та розвитку інноваційної інфраструктури можна віднести подальшу розробку законодавства, регулюючого відносини у сфері інтелектуальної власності, наукової та науково-технічної діяльності та розробку дієвих механізмів стимулювання розробки та впровадження використання результатів інноваційної діяльності.
Сьогодні, слід розуміти, що основним завданням України є навчитися ефективно використовувати наявний інтелектуальний та науково-технологічний потенціал для найшвидшого розвитку суспільства.
Список використаних джерел:
1. Владимирова О.Н. Проблемы формирования и функционирования инновационной инфраструктуры в регионе // О.Н. Владимирова // Регионология. – 2010. – №2. – С. 34-42.
2. Козик В. Проблеми функціонування регіональної інноваційної інфраструктури (на прикладі
Львівської області) / В.Козик, М.Жураковська // Галицький економічний вісник. — 2010. — № 1(26). – С. 19-25.
3. Обухова Ю.О. Анализ проблем инновационного пути развития и пути их разрешения [Электронный ресурс] / Ю.О. Обухова // Культура народов Причерноморья. — 2005. — N63. — С. 61-64.
О.А.Мишко
Луцький національний технічний університет
