У розвинутих країнах за рахунок впровадження нових технологій забезпечується до 90 відсотків приросту валового продукту, що зумовлює значно важливішу роль держави, чим при регулюванні звичайної економічної діяльності.
Економіка України обтяжена рівномірним екстенсивним розвитком. За оцінкою Світового економічного форуму, серед 80 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки вона посідає 77 місце за індексом конкурентоспроможного зростання. А інтегральний індекс інноваційності економіки країни, який розраховується на підставі оцінки чотирьох складових (освіти, інновацій, інформаційної інфраструктури та інституційної основи), за десятибальною системою становить 5,7 балів [1].
Формування і реалізацію правових, економічних та організаційних основ інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні. Основною метою цього закону є створення правової бази для зосередження більших обсягів ресурсів держави на головних напрямах науково-технічного оновлення сфери послуг та виробництва у країні, забезпечення виходу конкурентної наукоємної продукції з внутрішнього ринку України на світові ринки [2]. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», регулювання інноваційної діяльності може здійснюватися різними державними органами управління: від Верховної Ради України до місцевих органів виконавчої влади. За допомогою функцій, які ці органи виконують у загальній системі управління економікою країни, обумовлюється регулювання інноваційних процесів [3].
Для формування інноваційної інфраструктури Україні необхідно вирішити ряд пріоритетних питань, зокрема: підвищити рівень фінансування науково-технічних робіт, адже на даний час він є недостатнім; сприяти швидшому розвитку інфраструктури трансферу технологій; докласти зусиль задля зростання рівня "інтелектуалізації" експорту та зменшення імпорту наукоємних товарів, від якого уже в нашої країни існує значна залежність; удосконалити подат-кову систему та систему державної підтримки; прискорити розвиток нових ефективних форм інноваційної діяльності [4].
Вважаємо, що в умовах сьогодення для України найактуальнішою є врегулювання питань, які спонукають до розвитку інноваційної діяльності та потреба у створенні нової ефективної структури управління науково-технічною сферою – національної інноваційної системи (НІС) країни, яка б забезпечила адаптацію до вимог ринкової економіки та стимулювала зростання конкурентоспроможності продукції українських підприємств. Оскільки слабким місцем вітчизняної прикладної науки є низький рівень сфери наукомісткого підприємництва та відсутність зв’язку між наукою, освітою і виробництвом, то нова НІС створила б умови для його подолання.
Список літератури
1. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації" Постанова Верховної Ради України від 27.06.07 р.
2. Клепко С.Ф. Наукова робота і управління знаннями: Навчальний посібник. – Полтава: ПОІППО, 2005. – 201 с.
3. Закон України "Про інноваційну діяльність".- вiд 04.07.2002 № 40-IV.
Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. – К.: ДП ІВЦ Держкомстату України, 2006. – 362 с.
О.С. Жук, Н.О. Литвиненко
НУ «Львівська політехніка»
