Інвестиції.орг

Kyiv, Jan 27 06:25 | London, Jan 27 04:25 | New York, Jan 27 00:25
Shanghai, Jan 27 12:25 | Tokyo, Jan 27 13:25 | Sydney, Jan 27 15:25

Наукова й інноваційна діяльність: співвідношення і взаємодія





Наукова й інноваційна діяльність: співвідношення і взаємодія

Під інноваційною діяльністю ми розуміємо організаційно-економічну активність наукових, проектно- конструкторських, технологічних організацій, підприємств, бізнес-структур і органів управління, що забезпечують створення і впровадження інновацій.    



Згідно концепції професора Пола Ромера, автора нової теорії росту (New Growth Theory), сучасна економіка пов’язана з ефектом зростаючої віддачі, що забезпечується саме використанням нових знань і технологій. А важливі і перспективні інновації, нова конкурентоспроможна продукція можуть народжуватися тільки на надійному науковому фундаменті. Тому наукову діяльність, яка є за своєю сутністю виробництвом знань, можна розглядати у єдиному процесі створення інновацій. Власне, інноваційний процес і передбачає „походження” інновації від наукової ідеї до її прикладного дослідження, і далі – через конструкторсько-технологічні розробки – втілення спочатку у дослідно-експериментальному, потім  – серійному виробництві і наприкінці - відповідний супровід у сфері її використання.

Такий цілісний підхід має бути забезпечений як на макрорівні, у сфері державного управління, так і на мікрорівні, де знання безпосередньо продукуються та втілюються в інноваціях. У зв‘язку з цим ставляться нові задачі в області інноваційної і науково-технічної політики, що значною мірою пов‘язані з активізацією розвитку інноваційної інфраструктури шляхом впровадження ефективних механізмів використання досягнень української науки.
 
Великий потенціал щодо участі в інноваційній діяльності має Національна академія наук (далі НАН) України. Для цього в неї є могутній інтелектуальний потенціал, який складаєтся з висококваліфікованих творців новацій та передових розробок у багатьох галузях науки і техніки, а також налагоджена система підготовки наукових кадрів і певні інформаційні і матеріальні ресурси (останні, на жаль, сьогодні дуже обмежені).
 
Вчені академічних інститутів завжди не тільки проводили теоретичні дослідження, але й реалізували результати багатьох з них на практиці. Саме академічні інститути були ініціаторами створення в Україні перших технологічних парків,інженерних центрів та інших перспективних форм просування інновацій. У сьогоднішніх умовах питання про те, чи повинна академічна наука займатися інноваційною діяльністю, на наше переконання – зайве. Тим більш, що галузеву науку у більшості сфер економічної діяльності втрачено. Тому необхідно активне залучення до інноваційного процесу вчених НАН України - через нові організаційні форми створення і реалізації інновацій, які б ефективніше використовували наявні інтелектуальні ресурси та розширювали доступ до наукових знань (відповідні кластери, матричні структури, приватно-державне партнерство і т. ін.).
 
Водночас слід зазначити, що існують значні проблеми, пов’язані з впровадженням наукових розробок, створених в академічних інститутах. Сьогодні надходження до так званого спеціального фонду держбюджету (позабюджетні надходження) складають лише 19 відсотків від загального обсягу фінансування Академії (для порівняння: наприкінці 1980-х років співвідношення між бюджетом та надходженнями за госпдоговорами було приблизно п’ятдесят на п’ятдесят). Це зумовлено, в першу чергу, суттєвим зменшенням попиту вітчизняної економіки на наукові розробки.
 
У період ринкової трансформаціїї наукове співтовариство перетерпіло суттєві перетворення. Змінилося становище науки, передусім її фінансування та структура, підсилилася самостійність наукових оганізацій, але скоротилася і була деформована дослідно-експеріментальна база академічної науки, що слугувала саме для доведення наукових розробок до стану експеріментального, і навіть промислового зразка, який можна було передавати безпосередньо у виробництво. З іншого боку, при інститутах почали створюватися нові, економічно незалежні структури: інноваційні та іженерні центри, малі підприємства та інші, які, базуючись на досягненнях академічної науки та використовуючи її авторитет, кадри та обладнання, та маючи незалежний статус, продукували інноваційну продукцію і одержували прибуток. Власне, такі інноваційні структури забезпечили адаптацію ряду академічних установ до нових соціально-економічних умов, допомагаючи їм (передусім фінансово) виживати у складних обставинах.
 
Проте вчені не завжди здатні довести власні ідеї до стадії впровадження (хоча академічні інститути не раз доводили протилежне). Будучи ініціаторами інновацій, вони не є їх організаторами. Необхідно відповідне інноваційно орієнтоване середовище, у якому б комерціалізувалися наукові розробки, активне використання наявних механізмів взаємодії академічної науки і виробництва та формування нових форм участі академічної науки в інноваційному процесі.
 
Як казав Дж. Брант, «єдиний у своєму роді процес, що об‘єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління, - це процес науково-технічного нововведення. У ньому втілюються ті знання, що компетентний керівник, ефективно працюючий вчений, розумний чиновник і просто освічений член суспільства повинні мати завтра.  Це процес перетворення наукового знання на фізичну реальність, що змінює суспільство» [1, 30].
 
Продукти діяльності наукових організацій – знання, і вони також можуть бути предметом купівлі-продажу в тому або іншому вигляді. Але відсутність чітких перспектив, стартового капіталу, наявність інноваційного ризику, невизначеність питання щодо інтелектуальної власності в Україні, відлякують потенційних інвесторів.Тому щоб ці, досить специфічні продукти науки допровадити до споживача, необхідні послуги посередників.Такими посередниками між науковими організаціями та споживачами можуть виступати структури, які створюються як у рамках науки, так і за її межами:
 
- венчурні фірми, малі інноваційні фірми;
- інкубатори та технопарки;
- інноваційні центри, консалтингові, юридичні та інші фірми, які, обслуговуючи інноваційний процес, сприяють просуванню наукової розробки до споживача.
 
Наукові відкриття (зокрема, у природничих та технічних галузях досліджень) продукують переважно молоді вчені, які шукають нові шляхи в науці, мають власні погляди і мотивацію, тому вони потрібні фундаментальній науці. І саме в академічних інститутах зароджуються підвалини нової, постіндустріальної траєкторії розвитку суспільства, саме тут зосереджені фахівці, які можуть передати науковій молоді свій досвід і знання – тут найбільша концентрація вчених найвищої наукової кваліфікації.  З іншого боку, науку живлять нові покоління спеціалістів, орієнтованих на інновації, підготовку яких можуть забезпечити передусім механізми освіти, спрямовані як на фундаментальні знання, так і на розвиток інноваційності, формуючи відповідні ціннісно-мотиваційні засади майбутніх інноваторів.
 
Отже, процес підготовки майбутніх розробників інновацій та їх подальшого використання має бути узгодженим та спроектованим через реалізацію нових форм взаємодії науки і освіти (програми спеціалізації для випускників і т. ін.). Тому кооперація академічної і вузівської науки є актуальною, що означає необхідність серйозних інституціональних зрушень у сфері науки, подолання бар‘єра як всередині цієї сфери між її окремими, роз‘єднаними секторами, так і між нею і структурами, що безпосередньо забезпечують впровадження інновацій. Тенденція останніх років - нові функції наукових інститутів і вузів (окремі академічні установи вже пішли цим шляхом і створили у своїй структурі власні наукові школи, учбові відділення, а вузи посилили дослідницьку діяльність), а також певні кроки до поєднання їхніх зусиль.
 
Разом з тим можливості співробітництва використовуються далеко не повністю, зокрема, щодо створення інноваційного середовища. Ми вважаємо, що між вищими учбовими закладами та академічною наукою слід активніше розвивати відносини партнерства і поступові зустрічні кроки, а не провокувати, копіюючи західні принципи організації науки, конкуренцію щодо майбутнього розвитку: ні ті, ні інші не спроможні у найближчий перспективі замінити одне одного.

Являючись прибічниками інституціонального підходу, ми вважаємо, що для переходу до інноваційної економіки повинна бути реалізована інституціональна модель інноваційної політики, згідно якої слід створювати інститути, умови і інфраструктуру для інноваційної діяльності, забезпечуючи взаємодію учасників ринку знань і ринку інновацій: представників академічної, галузевої та вузівської науки із представниками великого та малого бізнесу та відповідних державних структур, яка може здійснюватися у формах участі у спільних  програмах і проектах (досліджень, створення інновацій тощо), консорціумів з державним (частковим чи повним) фінансуванням, угод про спільну діяльність (науково-технічну, інноваційну і т. ін.), надання грантів державою та бізнесом науковцям або інших форм підтримки досліджень.

 Державна науково-технічна політика має сьогодні поверхневий, фрагментарний характер і слабко впливає на ефективність науки. У той же час наука, і академічна, і вузівська, потребує глибинних перетворень, передусім, щодо інноваційного напрямку своєї діяльності. Вона не повинна залишатися поза інноваційним процесом, а має його очолити, активно сприяючи переходу економіки України на шлях інноваційного розвитку. Саме наукові новації – первинне джерело інновацій у всіх сферах діяльності, а вчені - автори переважної більшості інноваційних ідей.
 
Наукова діяльність, науковий пошук мають стати першим етапом інноваційного процесу, забезпечивши, з одного боку, високий рівень та актуальність інновацій, а з іншого – завдяки інтересу інвесторів до піонерних.фундаментальних розробок, - зміцнення додатковим фінансуванням досить скромної матеріальної бази науки. Саме на базі вітчизняного наукового потенціалу можно сформувати національну інноваційну систему і здійснити технологічні прориви хоча б в окремих галузях знань і відповідних сферах діяльності. Тільки у поєднанні цих галузей і сфер може подолати кризу української науки і української освіти, що спостерігаються останніми роками, та надати новий імпульс інноваційному розвитку української економіки.
 
 

Література
Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями: [монографія] /сокр. пер. с англ.- М.:Экономика, 1989. – 271 с.


 

Г.В.Монастирська
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

 

Наукова й інноваційна діяльність: співвідношення і взаємодія


Завантаження коментарів...

Назад

Новини
Інвестування
Аналітика
 
Купити рекламу на порталі ІНВЕСТИЦІЇ.орг


 
Економічний календар
Інвестиційні проекти
Каталог підприємств
Оголошення

Фраза дня

Якщо ти купуєш те, що тобі не потрібно, то незабаром будеш продавати те, що тобі необхідно.

Б.Франклін.
Економічний календар
 
 
Підписатись на матеріали

Тут ви можете підписатись на отримання матеріалів на електронну пошту, введіть свою електронну пошту


  

ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС 'ІНВЕСТИЦІЇ' - ЦЕ НАЙСВІЖІША ТА НАЙАКТУАЛЬНІША ІНФОРМАЦІЯ З ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИНКІВ
   
ІНФОРМАЦІЯ ІНВЕСТУВАННЯ ІНДИКАТОРИ  УКРАЇНА ІНДИКАТОРИ  СВІТ Послуги
    Створення сайту - Іннеті