Отже, інноваційна інфраструктура є базовою складовою інноваційної економіки, інноваційного потенціалу суспільства. Вона є також основним інструментом і механізмом інноваційної економіки, що здатний піднести економіку країни на високий рівень розвитку.
Інноваційна інфраструктура визначає темпи розвитку економіки країни і зростання добробуту населення. Досвід розвинутих країн засвідчує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення й реалізації інновацій, найефективніший механізм інноваційної діяльності.
У здійсненні науково-технічних процесів вітчизняними підприємствами і організаціями існує низка проблем, які не можуть бути розв‘язані без створення належного інституційного забезпечення. Так, значні витрати на дослідження і розробки, високий ризик інноваційних проектів, відсутність взаємозв‘язку між учасниками інноваційного процесу, необхідність вирішення екологічних проблем потребують створенняя інфраструктури ринку інновацій. Як зазначає Шовкун І.А., зниження рівня технологічного розвитку економіки України, відсутність вагомих зрушень в інноваційному процесі, згортання масштабів науки має інституційне підґрунтя [1]. Існуюча інституційна база інновацій породжує високі витрати здійснення трансакцій, а низький рівень гарантій права власності не забезпечує достатніх обсягів інвестицій для повної реалізації потенціалу сучасних технологій та заважає укладенню довготермінових угод з метою інноваційного росту. Тому розв‘язання основних проблем низької інноваційності економіки можливе через налагодження взаємозв‘язків між науково-дослідними установами, підприємствами і бізнесом, формування інформаційної бази науково-технічних розробок, створення системи перерозподілу ризиків інноваційної діяльності і забезпечення сприятливих інституційних умов для інноваційно активних суб‘єктів господарювання.
Актуальність інституційних змін зумовлена необхідністю зменшення трансакційних витрат процесу передачі технологій, що виникають внаслідок: збору інформації про наявність науково-технічних розробок на внутрішньому і зовнішньому ринку, здійсненням вибору типу технології; пошуку партнерів, оцінкою ефективності впровадження та патентної чистоти технології; проведення переговорів, розробкою договірної документації, здійсненням контролю за передачею технічної документації, обладнання, ліцензії; адаптації технології до технічного рівня підприємства, зміною нормативно-правових актів, законодавчої бази, появою нових технологій. Між групами цих витрат існує залежність - чим вищі витрати до укладання договору, тим менші наступні витрати, пов‘язані з контролем за дотриманням його умов.
Створення сприятливого інституційного середовища для здійснення інноваційної та економічної діяльності суб‘єктами господарювання можливе через запровадження інноваційної моделі транскордонного співробітництва суб‘єктів прикордонних територій України та інших держав, зокрема Польщі.
Для забезпечення інноваційної співпраці прикордонних регіонів видається доцільним створення інноваційного центру транскордонного співробітництва [2]. Актуальність запровадження вказаної інституції зумовлена низкою особливостей у трансформаційних процесах економіки України, що характеризуються нестабільністю попиту і пропозиції науково-технічних розробок на вітчизняному ринку. Разом з тим, в перехідний період відбувається скасування одних інститутів і створення нових, які повинні ефективно сприяти ринковим перетворенням в країні.
У нашій державі це завдання ускладнюється відсутністю наступності в діяльності таких інституцій та їх частою зміною, що зумовлює нестабільність у сфері регулювання господарської діяльності. Так, разом з ліквідацією Державного інноваційного фонду припинили діяльність галузеві інноваційні фонди, а також відповідні фонди підприємств, які дозволяли фінансово підтримувати прикладні розробки у галузевих науково-дослідних інститутах.
Створена на заміну цієї установи Державна інноваційна компанія не володіє власними джерелами фінансування, тому не може істотно підтримувати реалізацію інноваційної політики в державі. В Росії, наприклад, діє Фонд сприяння розвиткові малих підприємств у науково-технічній сфері, який активно здійснює кредитування інноваційних проектів на загальну суму близько 12 млн дол. США у рік. Згідно з російським законодавством на рахунок цього Фонду усі відомства Росії щорічно відраховують 0,5% свого бюджету, а з федерального бюджету додається 1,5% загальних асигнувань на науку [2].
Структурна побудова інноваційної моделі транскордонного співробітництва містить взаємопов‘язані наукову, інституційну, фінансову, інформаційну підсистеми та підсистему підприємництва. Як відомо, одним з найважливіших чинників ефективної роботи будь-якої системи є належний рівень управління її діяльністю. Для успішної реалізації інноваційної моделі транскордонного співробітництва необхідно забезпечити збалансовану роботу всіх її підсистем.
Очевидно, що специфічні риси соціально-економічних, культурних і інноваційних процесів, що відбуваються в прикордонних регіонах, вимагають розробки адекватної їм регіональної економічної політики, що буде будуватися на інших принципах, чим у відношенні «внутрішніх» регіонів країни.
Саме прикордонні регіони сьогодні відіграють ключову роль у процесі залучення національної економіки в глобальну економічну систему.
Слід відмітити, що постійно зростаючий інтерес до проблем регіонального розвитку дозволяє констатувати, що до теперішнього часу склалося кілька методологічних напрямків теорій регіонального розвитку, що свідчить про їхню актуальність і якісний розвиток, і, безсумнівно, вони повинні знайти застосування при розробці наукових основ регіональної економічної політики в прикордонному регіоні:
Просторовий напрямок, представлений такими науковими теоретичними й теоретико-прикладними розробками, як вчення про просторову взаємодію ринків, теорія просторової «дифузії інновацій», теорія «полюсів» росту, концепція «центр-периферія», теорія нової міжнародної торгівлі й нова економічна географія, концепція територіальних виробничих систем і ін.
Технологічний напрямок представлений такими теоретичними й прикладними розробками, як концепція техніко-економічної парадигми, концепція національної системи інновацій, концепція економіки навчання, концепція регіональної інноваційної системи, модель інноваційного регіонального росту, концепція «індексу якості» економічної діяльності й ін.
Просторово-технологічний напрямок, представлений, переважно, кластерними теоріями й концепціями (наукомісткими кластерами).
Таким чином, поєднання зазначений напрямків інноваційного розвитку регіонального управління з інноваційною моделлю транскордонного співробітництва надасть суттєві конкурентні переваги на світовому ринку.
Література
1. Шовкун I.A. Інституційні передумови формування інноваційної спрямованості економічного розвитку України // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Выпуск 69 http://www.donntu.edu.ua.
2. Іжевський П.Г. Вплив та врахування трансакційних витрат при виборі організаційної форми трансферу технологій // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Выпуск 69 / http://donntu.edu.ua.
М.В. Макаренко
Азовський морський інститут
