Взаємозв’язок суб’єктів господарювання створює єдиний економічний простір, який характеризується обмеженістю природних, виробничих, людських, фінансових, інформаційних ресурсів, тощо. Це, у свою чергу, обумовлює обмеженість випуску кінцевого продукту і, як наслідок, обмеженість споживання. Саме ринок, як економічна категорія з наявною інфраструктурою узгоджує питання скільки і що виробляти та як розподіляти в умовах обмеженості ресурсів. Економічні та організаційні зв’язки суб’єктів господарювання дають можливість здійснювати обмінні процеси і доводити кінцевий продукт до споживачів. Логістика відіграє суттєву роль у цих процесах.
Головна мета логістики – забезпечення поставок необхідного продукту у потрібне місце у визначений час при оптимальних витратах.
Становлення економіки логістики базується на різноманітних теоріях. Систематизуючи їх можна виділити п’ять основних напрямків щодо економічного простору логістики, а саме неокласичні теорії, теорії кумулятивного росту, нові теорії регіонального росту, нові форми територіальної організації виробництва та інші індивідуальні теорії.
Проведений аналіз наукових теорій показує, що теоретичні засади розвитку логістичних систем досить широко і всебічно наведені у наукових джерелах, однак прикладні і зокрема економічні аспекти не тільки функціонування логістичних систем, а у першу чергу ефективного їх розвитку і зокрема такої категорії як управління розвитком логістичних систем висвітлені недостатньо. Вище зазначене є актуальною проблемою і такою, що потребує подальшого вирішення.
Виходячи з енциклопедичного визначення поняття розвитку як незворотної, направленої, закономірної зміни матерії або свідомості у розвитку як філософської категорії визначають два напрямки (вектори) „прогрес” та „регрес”. [1].
Не вдаючись у сутність цих векторів, відмітимо лише те, що у результаті розвитку виникає нова якість, новий стан об’єкта, новий склад та структура об’єкта.
Тому стосовно подальшого розвитку логістичних систем основними напрямками слід враховувати:
- пошук шляхів трансформації складових логістичної системи до умов ринку;
- оцінки і прогноз зміни з часом структурної будови системи та функціональних зв’язків між її елементами;
- планування певних можливих станів систем та технології її оцінювання;
- пошук шляхів створення нової якості у реалізації послуг і зокрема шляхів мінімізації витрат ресурсів і часу.
В свою чергу відомо, що вказані вище трансформації та зміни є можливими при наявності не тільки наукових знань про них, а й наявності певних фінансових, матеріальних та інших ресурсів. Саме раціональне використання цих ресурсів у їх функціональному зв’язку і визначатимуть ефективність даного розвитку. Іншими словами ресурси „прогрес” вектора розвитку.
1. Советский энциклопедический словарь. /Гл. ред. А.М. Прохоров.- 4 изд.-М.: Сов. энциклопедия, 1989.-1632 с.
Н.Б.Савіна
Національний університет водного господарства та природокористування
