Зростання конкуренції на внутрішньому ринку спонукає суб’єктів господарювання до пошуку нових ринків збуту. Основні методи для досягнення конкурентоспроможності підприємств вичерпують себе протягом певного періоду і для стійкого збереження конкурентних позицій підприємствам необхідно постійно вдосконалювати та змінювати способи реалізації.
Конкурента боротьба веде до зниження цін, наслідком якого є втрата частини прибутку підприємств. Для недопущення цього, підприємства змушені шукати нові ринки збуту та форми роботи. Одним з таких є ринок іншої держави, або навіть держав.
З даної теми було розглянуто роботи таких авторів як Котлер Ф., Кандиба А.М., Дідівський М.І., Циганкова Т. М. що детально описують різні методи виходу на міжнародні ринки. Проте всіх їх можна віднести в групу так званих „класичних” методів, використання яких в сучасних умовах не може забезпечити повну реалізацію конкурентних переваг підприємств. Це спонукає до пошуку нових більш прогресивних методів виходу на міжнародний ринок, одним з яких є диверсифікація.
Більшість авторів виділяє такі класичні методи виходу на міжнародні ринки:
1. Експорт (непрямий, прямий)
2. Спільна підприємницька діяльність(ліцензування, виробництво за контрактом, управління за контрактом, підприємства спільного володіння)
3. Пряме інвестування.
Диверсифікація, згідно з визначенням, що наводиться у Великому економічному словнику - це розширення господарської діяльності в нові сфери [5]. Здійснюється через проникнення компаній в нові галузі (нові ринки, створення нових видів продукції тощо), що не мають прямого виробничого зв’язку і функціональної залежності від основної сфери їх діяльності.
Якщо розглядати диверсифікацію, як стратегію, то така стратегія забезпечує компанії вхід в новий бізнес через одну з трьох форм: придбання, створення нової компанії всередині старої і спільне підприємство [6].
Згідно з визначенням Томпсона, придбання вже існуючого бізнесу є одним з популярніших засобів диверсифікації в іншу галузь та одним з найшвидших виходів на інших ринок. Компанія, що планує розширити свою діяльність диверсифікує частину капіталу у новий вид діяльності, якою займається іноземне підприємство. Це дозволяє отримати новий вид діяльності, вихід на новий ринок збуту, та вже існуючих споживачів [7].
Переваги методу диверсифікації:
1. Налагоджений бізнес – не потрібно все починати „з нуля”. Не витрачається час та фінанси на підбір персоналу, закупівлю техніки та впровадження виробництва.
2. Бренд або торгова марка – може бути як перевагою так і недоліком, в залежності від репутації компанії. Репутація компанії позитивна, коли її діяльність є стабільною, надійною тощо. Якщо компанія отримала негативну репутацію, тобто продукція чи послуги, що пропонувались компанією не відповідали обіцяним результатам, в цьому випадку бренд або торгова марка є недоліком.
3. Обмін технологіями та досвідом – при придбанні існуючої компанії є можливість дізнатись невідомі технології або секретні компоненти продукції.
4. Конкурентоспроможність – отримання нових видів товарів, послуг.
5. Зниження ризиків основної діяльності – розподіл ризиків на основні види діяльності та різні ринки збуту.
Поряд з наявністю значної кількості переваг не позбавлений даний метод певних недоліків, зокрема:
1. Невідомі наслідки - не має 100% гарантії, що новий бізнес буде прибутковим;
2. Зменшення кількості обігових коштів – щойно придбаний бізнес потребує значних інвестицій на початку своєї діяльності.
3. Бренд або торгова марка – якщо репутація компанії є негативною.
4. Складність в управлінні великою кількістю персоналу.
Варто зазначити, що диверсифікація є успішною тільки в тих сферах діяльності, в яких компанія вже має досвід роботи, що призвів до її успіху.
Отже, до методів виходу на міжнародні ринки слід додати ще один – диверсифікацію. Процес диверсифікації є досить складним, затратним та призначений для великих компаній. Щоб використовувати диверсифікацію як спосіб виходу на міжнародний ринок, потрібно розробити деталізовану та добре продуману стратегію. Оскільки стратегія диверсифікації передбачає розподіл капіталу компанії, необхідним є дослідження всіх можливих позитивних та негативних наслідків впровадження даної стратегії у бізнес.
Список використаної літератури:
1. Котлер, Филип. Основы маркетинга. Краткий курс. : Пер. с англ. – М.: Издательство дом «Вильямс» , 2007. – 656 с.
2. Кандиба А.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник – К.: Аграрна наука, 2004.- 508 с.
3. Дідівський М.І. Зовнішньоекономічна діяльності підприємства: Навч.посіб. – К.: Знання, 2009. – 462 с. – (Вища освіта ХХІ століття)
4. Циганкова Т. М. Міжнародний маркетинг: теоретичні моделі та бізнес-технології: Монографія. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 137—143.Большой економический словарь / Под ред.. А.Н. Азрилияна - 7е изд., доп.. – М. Институт Новой Эканомики, 2007. – 1472 с..
5. Корінкь М.Д. Диверсифікація: теоретичні та методологічні основи: Монографія. – К:ННЦІАЕ, 2007. – 488
6. Томпсон А.А. мл., Стрикленд А.Дж. ІІІ. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации: Учебник для вузов. Пер. С 9-го анг.изд. – М.ИНФРА – М., 2001. – ХХ, 412с.
К.С. Коваленко
Національний університет «Львівська політехніка»
