Серед найважливіших проблем в агропромисловому комплексі (АПК) можна виділити: низьку ефективність сільськогосподарського виробництва, яка не забезпечує розширеного відтворення; відсутність мотивації до праці, безробіття, бідність і трудова міграція, занепад соціальної інфраструктури, вимирання сіл; деіндустріалізація сільського господарства (забезпеченість аграрних підприємств технікою становить 45-59%, понад 90% наявних технічних засобів потребують заміни через їх спрацьованість) [1, с.5-6].
Прискорити розробку і впровадження нових механізмів господарювання, які б забезпечували сталий розвиток сільськогосподарського виробництва, можливо шляхом розвитку нових його організаційно-правових форм. Як підкреслюють В. Андрійчук, С. Дем’яненко, В. Лапа, А. Поливодський, М. Федорченко, М. Хорунжий, А. Янов, С. Попіль, Д. Ісакова, А. Кучер та інші це – формування агрохолдингів.
Агрохолдинги, як правило, створюються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими і сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу й соціальну сферу села.
В останні роки в Україні різко скорочується кількість дрібних сільськогосподарських підприємств за рахунок переходу їх під контроль потужних аграрно-промислових формувань.
Агрохолдинги - це специфічна форма володіння акціонерним капіталом, за якої материнська компанія, маючи контрольний пакет акцій інших підприємств, управляє ними і контролює їх діяльність, завдяки чому об’єднує їх у єдину організаційно-правову структуру з відповідними місією та цілями. Агрогосподарські товариства найбільше відповідають умовам створення агрохолдингів. Використовуючи таку організаційно-правову форму ведення бізнесу, агрохолдинги активно залучають капітал через випуск і розміщення акцій на фондових біржах за кордоном, чого не можуть собі дозволити інші форми агробізнесу. Наприклад, агрохолдинг "LandkominternationalPLC" розміщує свої акції на Лондонській фондовій біржі. У цілому біля десяти українських агрохолдингів розміщують свої акції на міжнародних фондових біржах [2, с. 54].
Таким чином, агрохолдинги - це суто бізнесові проекти, основна мета яких полягає у примноженні капіталу їх засновників.
Сьогодні процес зосередження капіталу і агропромислового виробництва в одних руках відбувається спонтанно, здійснюється стихійно і без юридичного забезпечення та будь-якого втручання держави. З огляду на масштаби процесу концентрації його можна назвати „надконцентрацією виробництва". За критерієм кількості землі в обробітку та доступною інформацією, найбільшими агрохолдингами є такі, що використовують від 100 тис. до 300 тис. га орних земель. Тільки у 2010 р. більше десяти агрохолдингів орендували 150 тис. га ріллі та більше, при цьому абсолютним лідером є TOB „Українські аграрні інвестиції", які контролюють 330 тис. га ріллі. ВАТ ММК ім. Ілліча орендує 225 тис. га ріллі; по 200 тис. га займають NCH Capital і ДП Нафком-Агро; по 180 тис. га - ВАТ „Миронівський хлібопродукт", Агрохолдинг „Астарта-Київ"; більше 150 тис. га - ЗАТ „Райз-Максимко" та Мрія Агрохолдинг. Протягом останніх трьох років цей процес активізувався і нині в Україні налічується понад 50 агрохолдингів. Переважна більшість їх працює в Полтавській, Черкаській та Київській областях і всі вони займаються зерновиробництвом. Нові агробізнесові утворення контролюють майже 15% загальної площі ріллі країни[3].
Все вище сказане дає підставу стверджувати, що через надконцентрацію земельних ресурсів в одних руках існує загроза розвитку монополізму на ринку оренди землі. У свою чергу, консолідація власності, перетворення сільськогосподарських підприємств у залежні асоційовані структури веде до монополізації ринку сільськогосподарської продукції.
Серед дослідників діяльності агрохолдингів немає єдиної точки зору стосовно їх впливу на стан та розвиток сільських територій. Проте більшість авторів наголошують на позитивному ефекті, який створюють агрохолдинги для аграрного сектору та сільського населення. Діяльність агрохолдингів, пише С. Дем’яненко, відповідає сучасним тенденціям розвитку аграрного виробництва, що характеризується впровадженням новітніх технологій виробництва та управління ним, а також глобалізаційним тенденціям. Інші автори підкреслюють, що агрохолдинги несуть відповідальність за соціальний і комунальний розвиток сільських територій, які входять до їх структур; що вони складають великий потенціал для розвитку аграрного сектору країни; виробляють половину цукрового буряку в Україні, посіви якого, завдячуючи саме агрохолдингам у 2010 р., зросли удвічі; відновлюють виробничі зв’язки між сільськогосподарськими та переробними підприємствами тощо. З іншого боку, агрохолдинги сприяють небезпеці утвердження монополізму на ринку оренди землі та монополізації ринку сільськогосподарської продукції. Тобто вони витісняють з агробізнесу традиційні форми ведення сільськогосподарського виробництва (аграрні підприємства і фермерські господарства, які органічно входять до сільської місцевості та її інфраструктури).
Наявність нових форм агробізнесу вимагає адекватної цілеспрямованої регуляторної державної політики. Регуляторна аграрна політика держави повинна бути спрямованою на недопущення монополізації ринку оренди землі та ринку сільськогосподарської продукції, втрати конкуренції на них. Необхідно забезпечити рівні економічні умови для розвитку аграрних підприємств різних форм. Необхідна програма підтримки сільських територій, прийняття Законів України „Про державні гарантії фінансового забезпечення програми розвитку сільських територій", „Про антимонопольний захист сільськогосподарських виробників", „Закону про холдингові компанії в Україні" внести доповнення, поправки до існуючих Законів України „Про державну підтримку сільського господарства", „Бюджетного кодексу України". Все це дасть можливість забезпечувати відтворення ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств до рівня, який забезпечує їх конкурентоспроможність; сприятиме створенню сучасної виробничої та соціальної інфраструктури; сприятиме закріпленню молоді на селі, гарантуватиме інноваційний розвиток аграрної галузі України.
1.Саблук П. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України //Економіка України. – 2008. - №12, с. 4.
2.С. Дем’яненко. Агрохолдинги в Україні: процес становлення та розвитку // Економіка України -2009. № 12. с.51-55.
2010/10_specifika_konkyrrenciji_v_konteksti_ rozvitku..
Барінов В.В., Скорик Г.І.
НУ «Львівська політехніка»
