МВФ та Євросоюз почали надавати допомогу Ірландії

Греція "прославилася" на весь світ фіскальним марнотратством, фальсифікацією бюджетної звітності та консервацією острівців соціалізму, вже немислимих, мабуть, в інших частинах континенту. Сьогодні Греція змушена виконувати умови надання їй допомоги, в терміновому порядку проводячи реформи й посилюючи конкуренцію в найрізноманытныших сферах своєї економіки. Навпаки, Ірландія з її виграшно низькою ставкою корпоративного податку 12,5% ще яких-небудь три роки тому по праву вважалася флагманом економічного зростання в Європі, визнаним лідером у сфері дерегулювання і структурних реформ, а також магнітом для іноземних інвестицій, перш за все у високотехнологічних галузях. У 2007 році Ірландія запозичила на ринку за більш низькими ставками, ніж еталон європейської надійності Німеччина.

Греція звернулася за екстреною допомогою до Брюсселя, геть втративши доступ до ринкового фінансування: інвестори відмовилися купувати її борг за розумними ставками. Тільки багатомільярдні зовнішні гарантії і нав‘язана Греції партнерами жорстка програма бюджетної економії допомогли подолати фінансовий розрив і відновити довіру. Навпаки, самостійно провівши глибокі скорочення державних витрат і накопичивши подушку вільної ліквідності, яка дозволила б їй обійтися без доступу до ринку ще більше півроку, Ірландія довго відмовлялася від зовнішньої допомоги і була фактично змушена прийняти її під тиском Євросоюзу.

Як не дивно, у недавнього грецького і поточного ірландського криз між собою дуже мало спільного.

Основна ж відмінність в тому, що причиною потрясінь в Ірландії стали зовсім не помилки фіскальної політики, а проблеми банківського сектора. Уряд гарантував банківські борги, але дуже швидко з‘ясувалося, що розміри втрат набагато більші, ніж можуть собі дозволити платники податків самій Ірландії, через це в поточному році дефіцит бюджету країни досягне рекордного рівня, практично третини (!) ВВП. У результаті країна виявилася напередодні повномасштабної банківської паніки (другий банк країни вже позбувся майже п‘ятої частини депозитів). Чітко занервували і вкладники британських банків.

Як би не розрізнялися коріння грецьких і ірландських проблем, їх наслідки ідентичні: лихоманить єдину європейську валюту. Тому цілком можна зрозуміти Євросоюз, жорстко вимагав від ірландців прийняти допомогу: ніяк не можна було допустити паралельне різке погіршення ситуації в інших його "слабких ланках".

Отже, кошти виділені, ірландські котирування зросли, євро знову зміцнюється, інвестори заспокоюються. На жаль, структурні недоліки Євросоюзу нікуди не поділися: загальна монетарна політика не підкріплена єдністю фіскальних стандартів, що дозволяє одним членам спільноти користуватися плодами ощадливості інших. В економічній теорії таке явище отримало назву moral hazard (або "ефект індульгенції").

Але тут вже доводиться вибирати: або, або. Або Євросоюз закриває очі на солідарність і згнітивши серце допускає дефолт своїх невдалих членів і навіть їх випадання із зони євро (і те й інше поки уявити собі важко, хоча ряд ринкових гуру вже цього не виключає). Або не миттям, так катанням великий європейський проект рухається в бік більшої інтеграції, в тому числі у святая святих для національних парламентів сфері - у бюджетній політиці (або ж, пам‘ятаючи про ірландський казус, в банківському регулюванні).

Поки ж ні того ні іншого не сталося, немає ніяких гарантій, що порятунок Ірландії стане останнім. Завтра не менш гостру кризу може захлеснути, наприклад, Іспанію, Португалію чи якусь іншу країну. І в кінцевому підсумку поховати під собою єдину європейську валюту.