Агро-бізнес України чекає на інвестиції

19 січня Верховна Рада подолала вето Президента Віктора Ющенка на закон про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2012 року. Питання, остаточне рішення якого відкладалося більше семи років, було відразу вирішене майже одноголосно - "за" проголосували більше двох третин народних обранців.

Ідея про зняття обмежень на продаж землі сільськогосподарського призначення буквально витала в повітрі ще до кризи. Молода українська буржуазія, успішно пройшовши через етапи розділу соціалістичної "народної" власності та первинного накопичення капіталу, ще на самому початку 2000-х була готова до розділу останнього багатства - землі. На заваді стояла лише перманентна боротьба за владу, в яку країна занурилася з головою.

Діючий бізнес не був упевнений у завтрашньому дні навіть "прихватизованих" раніше фабрик, заводів, газет і пароплавів, а тому й не поспішав з встановленням правил гри на ринку землі. Зате цього дуже потребувало сільськогосподарське виробництво: адже право власності на землю - вагоміший аргумент для залучення інвестицій (у тому числі - і іноземних), ніж її оренда. А без додаткової фінансової підтримки агросектор України був приречений сподіватися лише на мізерну державну допомогу - з очевидними результатами.

У результаті, через відсутність ринку землі аграрні регіони були позбавлені можливості залучення додаткових інвестицій, а продуктивний сектор економіки (харчова та інші галузі переробної промисловості) мали лише обмежені можливості для створення ефективної сировинної бази. Що ж стосується фермерських господарств, то вони практично втрачали будь-яку надію на залучення кредитів - лише деякі комерційні банки (і то до кризи) наважувалися надати позики під сільгосптехніку, устаткування і нерухомість або майбутній урожай.

Результати не забарилися: з початком кризи на ринку готового бізнесу помітно збільшилась кількість пропозицій щодо продажу підприємств сільськогосподарського бізнесу.

Якщо наприкінці 2008-початку 2009 років основну частину подібних бізнес-об‘єктів становили овощеві і тваринницькі комплекси, а також невеликі заводи з переробки сільгосппродукції, які зазвичай йшли на реалізацію разом з виробничими господарствами, то до осені і, особливо, до кінця 2009 року їхній асортимент значно розширився.

Восени основний приріст пропозицій на ринку відбувся за рахунок тваринницьких компаній - м‘ясокомбінатів та комплексів по вирощуванню худоби, молочних господарств, потужностей з виробництва риби і (дещо менше) домашньої птиці.

Зима ж 2009-2010 років вивела на ринок діючого бізнесу підприємства переважно аграрного сектора та багатопрофільні сільськогосподарські виробництва.

Сприятливим для цього стала стійка тенденція до зростання цін на паливо і практично повне заморожування кредитних програм для аграріїв (особливо - для середнього та малого бізнесу в цьому секторі), за винятком державних, які були адресовані переважно великим виробникам.

При цьому помітно збільшилася загальна кількість пропозицій щодо продажу сільгоспбізнесу на ринку - до 12% всіх пропозицій до початку нового, 2010 року (у порівнянні з 9,5% - у вересні і 8% - в період з січня по травень 2009 р.).

Основна частина агро-підприємств, які продавалися, до теперішнього часу зосереджена в центральних і південно-східних районах України. Що ж до їхньої вартості, то, з огляду на аналіз даних по бізнес-об‘єктах - стартові ціни коливаються в досить вузькому діапазоні.

Наприклад, повний викуп підприємства обійдеться новому власникові від $1 млн. 680 тис. (багатопрофільне сільськогосподарське виробництво в Київській області) до $1 млн. 850 тис. (прибуткове сільгосппідприємство в Черкаській області). Вартість часткових інвестицій (залучення співвласника) починаються з $200 тис. (агрофірма в Кіровоградській області), досягаючи $500 тис. (компанія з вирощування зернових і технічних культур в Житомирській області) і навіть $800 тис. (комплексне сільгосппідприємство в Кіровоградській області).

Очевидно, що тенденція збільшення загальної кількості пропозицій з продажу сільськогосподарського бізнесу збережеться і в короткостроковій перспективі, причому поряд з подальшим зростанням кількості варіантів по реалізації бізнес-об‘єктів свинарства і рибного господарства, які держава "обійшла боком", можна очікувати нових пропозицій і в агро-секторі.

Отже, сам по собі перспективний у світлі глобальних економічних реалій (зростання попиту на готові продукти харчування та сировину для їхнього виготовлення, гострий дефіцит родючих земель і т. п.) сучасний сільськогосподарський бізнес в Україні тільки за останні місяці одержав додаткові імпульси для свого розвитку .

Крім уже згаданого скасування мораторію на продаж землі сільгосппризначення, бізнес у країні отримав надію на перепочинок від політичних потрясінь, а інвестори - можливість деверсифікувати традиційний портфель своїх вкладень (підприємства ГМК, хімпром, машинобудування).

Навряд чи залишаться обабіч і вітчизняні підприємці (і відповідні "непрофільні" підрозділи основних фінансово-промислових угруповань), які спеціалізуються на виробництві готових продуктів харчування і напівфабрикатів. Вимальовуються такі умови, які дають їм можливість створити агропромислові комплекси замкнутого циклу (виробництво с/г продукції, її переробка та продаж кінцевому споживачеві), а також змогу позбутися залежності від імпорту сировини.

Подальший розвиток сільськогосподарського виробництва, в першу чергу - в його агросекторі, є особливо вигідним в умовах глобальної продовольчої кризи. Чи зможе скористатися цим шансом український бізнес і найбільш завбачливі наші інвестори?